Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця

Навіть коли людина починала гарячково скидати зайняте шкіряне обмундирування, в'язкий, рідкий вогонь вже чіплявся шкіру, і було занадто пізно. Скинувши одяг, люди починали розривати власну плоть.

Обличчя огорнулися вогнем. Приголомшені люди вдихали кружляючий всюди вогон своїми легенями. Сморід палаючої плоті стояв неймовірною, їхні крики жахали.

Люди, що знаходилися в залі, тепер знали, що більше ніхто не прийде їм на допомога з тилу. Солдати Внутрішньої Гвардії вже оточували їх, вражаючи тих, хто не міг поворухнутися в тисняві, що наступала з обох сторін.

У них не було іншого виходу, окрім, як битися за своє життя. У цій битві полонених не брали.

Генерал Мейфферт розрубав людину від плеча. Брюс схопив руків'я меча обома руками, щоб застромити його в солдата, який звалився на підлогу біля його ніг.

Коли інша людина з обличчям, спотвореним люттю й ненавистю, налетіла до Річарда, той ухилився і вдарив його мечем точно посередині його обличчя, трохи нижче очей. Річард висмикнув меч, і людина впала на коліна, волаючи від жаху.

Бердіна, одягнена, як і всі інші Морд-Сіт, в червону шкіру, надавила ейджем на потилицю людини, добиваючи його.

Натан запустив чергову кулю вогню, що обертаючись і переливаючись відблисками вогню полетіла вниз по коридору. Було страшно спостерігати, як безжалісне знаряддя смерті влітає в натовп людей, що намагаються уникнути його.

Люди робили шалені спроби врятуватися від летячого навсібіч полум'я. Але виходу не було. Вони попалися в пастку не тільки через вогонь, але й через власну велику кількість. У них не було іншого вибору, окрім, як кричати в муках і повному розпачі, згораючи живцем.

Вихори вогню вривалися в їх відкриті від крику горлянки. Річард був упевнений, що ті, хто залишаться в живих, змушені будуть припинити атаку і зробити спробу відступити в безпечні катакомби.

Запекла битва закінчилася в лічені хвилини. Тим, солдатам Імперського Ордена, хто вижив, не давали пощади. Люди Внутрішньої Гвардії прикінчили останніх з них.

Кара відпихнула тільки що вбиту нею людину. Він упав навзнак з глухим стуком. Генерал Мейфферт знаходився поблизу. Вона глянула на нього ще більше сердито, ніж на вбитого.

— Що ти маєш на увазі, коли кричиш на мене, змушуючи щось робити?

— Це моя робота. Ти перебувала на шляху заклинання лорда Рала. Я повинен був прибрати тебе звідти.

Кара заперечила:

— Відмінно, але мені плювати…

— У мене немає часу на дискусію. — Його злість була не меншою. — Поки я командую, ти будеш робити те, що тобі говорять. Ось як має бути.

Кара похмуро подивилася в коридор, де деякі люди продовжували битися в конвульсіях, охоплені вогнем. Обмундирування повільно догоряло.

Річард знав, що коридори були заповнені занадто великою кількістю людей, щоб побороти їх всіх. Він намагався прибрати генерала, Брюса, Джилліан і Еді зі шляху, щоб Натан зміг скористатися вогнем чарівника.

Генерал зрозумів задум Річарда. Кара виявилася на шляху. Будучи при виконанні, генерал не міг дозволити будь-кому оскаржувати його накази — особливо в гущі бою.