Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
У відповідь на це створено українську митрополію в Галичі (1303), але по смерти першого галицького митрополита Ніфонта, його наслідник Петро Ратенський, як «митрополит всеї Руси» перенісся до Москви. Замісць нього обрано галицьким митрополитом грека Теогноста, але і цей не задоволився галицькою митрополією, а обеднавши в, своїх руках київську й московську, теж потягся на північ. В 1347 р. уже по розвалі Галицько-Володимирської Держави, Москва добилася формального скасування галицької митрополії. В 1371 р. відновив її польський король Казимир, але не на довго. Під кінець XIV ст. вона перестала існувати.
Не вдалося втримати окремої української митрополії і в Литовсько-Українській Державі. Ще великий князь Ольгерд виміг на царгородському патріярхові висвячення на київську митрополію болгарина Кипріяна Цамвлака, але й він, побувши якийсь час на Україні, переїхав до Москви, як тільки там спорожнів митрополичий престіл. За князя Витовта собор українських і білоруських владик, скликаний в 1415 р. до Новгородка, обрав українським митрополитом Григорія Цамвлака, але це не перешкодило московському митрополитові титулуватися митрополитом «всеї Руси» й встрявати в українсько-білоруські, церковні справи. Щойно, коли черговий київський митрополит Ізидор (1436-1458) перейшов на унію (1439) наступив розріз поміж київською та московською митрополією. В 1458 р. з висвяченням на київського митрополита грека Григорія, привернено київській митрополії давню незалежність від царгородського патріярха. З того теж часу дійсна залежність київської митрополії від царгородського патріярхату перемінюється у формальність. Патріярх тільки «благословить» митрополитів, що їх обірають «князі й пани грецького закону», а затверджує король. З XVI ст. починаючи, титулують себе українські митрополити, «київськими, галицькими й всеї Руси». Зразу резидують у Вільні й Києві напереміну, потім осідають у Києві.
Принявши христіянську віру з Царгороду, Україна, разом з царгородським патріярхом відділилася від західньої церкви, вслід за чим «грецька віра», тобто східній обряд, залишився ознакою культури, а подекуди й політики українського громадянства.
Протиставлючись католицизмові своїх західніх сусідів, Україна, поневолі наближувалася до «православної» Москви й цілими століттями підтримувала культурно-політичні звязки з «одновірною» Молдавією. Рівночасно, у себе дома, в літературі і образотворчому мистецтві, плекала Україна східні традиції, що набрали прикмет української, національно-політичної окремішности від польського, католицького елєменту. Станувши проти фронту воюючого й сильно зорганізованого, свідомого своєї політичної місії католицизму, Україна видвигнула гасло «віри й нації руської», що покривалися й взаїмно себе доповнювали. Зрада віри була рівночасно зрадою національности й навпаки.
В незалежній Українській Державі, східня віра й православна єрархія мали характер державної релігії й державної установи. Дуже різко змінилися умови життя української церкви й духовної єрархії з хвилиною втрати державної незалежности. В Литовсько-Українській Державі, поки литовські князі придержувалися поганства, було ще пів біди. Українська церква імпонувала литовцям своєю організацією й культурою, а христіянізація Литви почалася в напрямі православної церкви. Навіть пізніший польський король Ягайло охрестився зразу в православному обряді. Куди гірше повернулися справи, як польські впливи на Литву висловилися в змаганні до окатоличення верхів литовського громадянства. Вже умови т. зв. городельської унії (1413) започаткували пізнішу практику виключного користування правами, привілеями та державними становищами для католиків. А хоч у люблинській унії говорилося про повну рівноправність релігій та віроісповідань, то в практиці це виглядало зовсім не так. Східня церква й єрархія перейшла на задній плян, а нехтована й покидувана вельможами та шляхтою, дуже скоро перейшла на становище понижуваної, «хлопської» віри.