Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Король Володислав Локетек (1306-1333) започаткував звязок Польщі з Литвою, подруживши свого сина Казимира, з дочкою великого литовського князя Гедиміна. Повернувши очі на схід, Локетек не використав своєї перемоги над хрестоносцями під Пловнями (1331), а його син Казимир (1333-1370), продовжуючи східню політику батька, зрікся формально й остаточно Шлеська та Поморя. Смерть останнього з суверенів Галицько-Володимирської Держави (1340) дозволила Казимирові, завоювати Галичину й здобути вплив на політику Українсько-литовської Держави. В завойованій Галичині, старався Казимир скріпити силу західнього, католицького елементу, для чого вжив помочі папи в організації латинської церкви й німців у кольонізації міст та скріпленню польської торговлі й промислу. Весь час свого володіння думав Казимир про остаточну розраву з хрестоносцями, але до неї дійшло щойно за Ягайла (1386-1434), що як король Польщі й суверен прилученої до неї Литовсько-Української Держави, змірився з хрестоносним орденом в бою під Грунвальдом (1410). Польсько-литовська перемога над хрестоносцями, невикористана як слід, всежтаки зломила віру в непереможність ордену й привела до миру в Торуні (1466). Орден відступив тоді Польщі територію на лівому й правому березі устя Висли, а Східня Прусія з Кенігсбергом, як столицею, піддалася в васальну залежність Польщі.
З черги, остаточне зєдинення Польщі з Литвою (1569), попереджене анексією українських земель Литовсько-Української Держави, поставило могутню польську імперію віч-навіч імперіалізму Москви й Туреччини, що нарівні з Польщею змагали до володіння над берегами Чорного Моря.
Скріплена остаточною перемогою над хрестоносцями й забезпечена від сходу Польща, пробувала поширити свою імперіялістичну політику на Чехію й Угорщину, але без тривких успіхів. Вся її сила й майбутнє оперлися на південньому сході, на територіях колишньої Київської Держави. Замирившися з німцями, поляки мусіли вийти в конфлікт з найблищим сходом - Московщиною й Туреччиною, що мала все на свої послуги страшну Кримську Орду.
В такому складі сил на сході найшлася бездержавна Україна, що незабуваючи про традиції Великої Київської Держави, цілими століттями змагає відбороти свою незалежність.
Для цього вживає вона всіх засобів і шляхів, від революційних зривів, до використовування політичних ускладнень, раз ураз шукаючи собі союзників, що для них незалежність України булаб основною програмою політичної рівноваги на європейському Сході. Тимто й пояснюються ті мінливі й нетривкі концепції української політики, що цілими століттями хитається поміж Польщею-Москвою й Туреччиною-Кримом. В тому крузі політичних ускладнень лягла вся суть і вся трагедія дальшої історії України…
Польсько-литовська унія, заключена 1569 р. в Люблині, попереджена приєднанням до Польщі тих українських земель, що, по розвалі Галицько-Володимирської Держави, ввійшли в звязок з Литвою, становить дуже важний етап польської експанзії на схід. За винятком Сіверщини, що, поволі й поневолі ввійшла в межі новоствореного. Московського Царства, опинилася під Польщею вся Україна. До підбитої в XIV-XV ст. Галичини й Холмщини, приєдналася тепер Київщина з Задніпрівям, Волинь та Поділля; розєднані дотепер, польсько-литовським кордоном, вони знову обєдналися, щоби, під польською владою, ділити спільну долю й недолю, зажити спільним, культурно-національним життям, спільним горем і спільними надіями на майбутнє.
Правда, до повного зрівнання західньо-українських земель зі східньо-українськими, не дійшло під Польщею ніколи. Два століття влади Польщі над Галичиною й Холмщиною, що попередили прилучення решти українських земель, не проминули безслідно. Ополячення «верхів» західньо-українського громадянства, кольонізація західньо-українських земель, а в першу чергу міст, неукраїнським елєментом, закріпощення селянства, пішло тут скоршим ходом і сягло куди глибше, аніж те, в пізніших сторіччах, могло статися на східньо-українських землях. Польща опанувала Галичину й Холмщину в хвилину її найбільшого державно-політичного занепаду й не полінувалася використати цього в свою користь. А всежтаки, приєднання східньо-українських земель до Польщі мало свій благодатний вплив на західньо-українські землі, що без того, булиб може й зовсім пропали для майбутнього, державнотворчого життя цілої України,