Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Полковник, відсторонивши капітана Ауфбаум, доповів Вайсу, мало не задихаючись, що вже піддав екзекуції розжалуваного лейтенанта Нюрку і курсантку, яка сприяла їй в історії з унтершарфюрером СС.
А зараз прибув посланець з наказом РВА розжалувати капітана Ауфбаум у рядові.
Ауфбаум спитала скорботно, благально дивлячись на Вайса:
— Що ж ви мені порадите?
Вайс сказав холодно:
— Я хотів би про дещо спитати вас.
— О, будь ласка. Я вся до ваших послуг, — жалібно всміхнулася Ауфбаум. Губи в неї тремтіли.
Лишившись з капітаном РВА на самоті, Вайс спитав:
— Наскільки я з'ясував, ви діяли за прямими вказівками співробітника «штабу Валі» пана Гагена?
Ауфбаум тільки закивала у відповідь. Схвильована і приголомшена, вона ще ніяк не могла прийти до тями.
— Якщо це так і ви можете підтвердити все письмово, ваша провина полегшується.
— Я ладна написати цю ж мить усе, що ви мені скажете.
— Я вам нічого не кажу. Я вас тільки запитую: так це чи ні? Якщо так, будьте ласкаві логічно викласти все на папері.
— О, я так хвилююсь!
Але, незважаючи на свій стан, Ауфбаум дуже змістовно і мстиво написала донос на Гагена.
Ховаючи папір у кишеню кітеля, Вайс попередив капітана Ауфбаум:
— Вам готували найсуворіший вирок. Але ви справили на мене таке приємне враження, що я вирішив обмежитися суто попереджувальними заходами. При умові чи, вірніш, гарантії… Спитав: — Які я можу мати з вашого боку гарантії?
— О, я ж сказала: які вам завгодно! — Ауфбаум, віддано всміхаючись, підняла руки, щоб поправити волосся.
— Ну, це ви киньте! — обірвав її Вайс. Нахилився: — Ви мені дасте зараз письмове підтвердження того… — Йоганн на якусь мить задумався. — Припустімо, полковник Сорокін пропонував вам працювати на радянську розвідку…
— Цей кат на все здатний, на все! — палко запевнила Ауфбаум.
— Ну от і пишіть. Можете зовсім коротко.
І тільки коли Вайс. сховав другий папірець вслід за першим, Ауфбаум спитала:
— Але для чого це вам?
— Для того, — поважно заявив Вайс, — що, коли ви надалі надумаєтеся відмовити в якомусь моєму незначному проханні, це буде мені гарантією. — Звелів: — А тепер накажіть курсантці з попеченим обличчям зайти після вечері до мене в кімнату.
— Ну й смак у вас! — Підбадьорившись, Ауфбаум знову стала приязною господинею. — У нас є просто красунечки.
— Я не звик повторювати.
Понад годину Йоганн Вайс бесідував з дівчиною на кличку Штир. Під кінець вони вже розмовляли так: спершу вона шепотіла на вухо Вайсу, потім він їй.
Вайс не впізнав її через попечене обличчя, Але вона зразу впізнала його.
Це була Люся Єгорова із 48-ї ніколи. Колись піонервожата. Олександр Бєлов був у них у школі на вечорі й навіть танцював з нею.
Люся попала в полон, важко контужена під Смоленськом.
Вайс, розмовляючи з нею, бачив, що вона вся тремтить.
— Ну, заспокойтесь!
— Я спокійна, дуже спокійна. Просто я зраділа, що ви не негідник.
Про Ольгу вона нічого не могла повідомити й дуже здивувалася, Почувши, од Вайса, що Ольга старалася вигородити її, назвавши справжньою контрреволюціонеркою.
— Дивно, — протягом, здригаючись, сказала Люся. — Я з нею зовсім не розмовляла. Дуже дивно.
Перед тим як піти, спитала:
— Я жахлива потвора, правда ж?
Вайс сказав щиро:
— Ви по-справжньому красива людина.
— Не хочете образити. Ну й не треба! А мені свого обличчя не жаль. Хоч воно було й нічого собі. Часто мені казали, щоб я обов'язково знімалася в кіно. Ну, прощавайте…
Йоганн нахилився й, зворушений, поцілував її спотворену щоку.
Полковник РВА Сорокін пив чай у кімнаті Клари Ауфбаум. Побачивши Вайса, він встав і, кивнувши на Ауфбаум, мовив поблажливо:
— Ось, жалію Клару Федорівну за її переживання.
— Ну, досить! — перебив Вайс. Заявив офіційним тоном: — Розслідування по справі капітана Ауфбаум припиняю. Без наслідків. А ви, полковнику, підпишіть-но зараз наказ про призначення курсантки Штир заступником капітана Ауфбаум по школі і про присвоєння їй звання лейтенанта РВА. Виконання — не пізніш як за три дні.
— А що накажете з тими, екзекуційними?
— У табір!
Полковник клацнув каблуками, схилив голову з пофарбованим волоссям і вийшов з кімнати. Ауфбаум сказала манірно:
— Ви врятували мені життя. — І, не стримавшись, додала іронічно: — Одначе ви щедрі з дівками: чин, посада. За один візит!
— Ось що, капітане Ауфбаум! — сказав Вайс, дивлячись їй в перенісся. — Хочете продовжити своє існування? Навчіться мовчки виконувати мої накази, хто б їх вам не передав.