Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Брігітта сказала Зубову, що знайомство з ним — перший в її житті ризикований крок.
Тримала вона себе з ним до смішного сором'язливо, але всім знайомим сміливо оголосила, що це її далекий родич, безтурботливий, дивакуватий юнак (посварившись із сім'єю, став акробатом), якому вона має намір всіляко сприяти.
В її товаристві на обличчі Зубова завжди блукала усмішка, що була викликана, як здавалося Брігітті, радістю зустрічі з нею.
А Зубов ніяк не міг позбутися відчуття, ніби йому раптом дали роль у п'єсі іноземного автора. Але він справлявся з цією роллю, справлявся тому, що, залишаючись самим собою, із спокійною гідністю поводився із знайомими фрау Вейнтлінг. А його щиру зацікавленість до всього навколишнього вони сприймали як провінціалізм, як свідчення деякої інтелектуальної обмеженості, властивої спортсменам.
Отто Скорцені, з яким Зубов зустрівся на прийомі, гігант, здоровило, з обличчям, порізаним шрамами, теж вважав себе спортсменом. Він славився у Третій імперії, як великий майстер таємних убивств, і завжди діяв власноручно.
Але у серпні, ще під Єльнею, есесівська дивізія «Дас рейх» втратила майже половину особового складу. А після поразки під Москвою Скорцені в паніці записав у своєму щоденнику: «Оскільки поховати своїх убитих у наскрізь промерзлій землі було неможливо, ми склали трупи в церкві. Просто страшно було дивитись. Мороз скував їхні руки й ноги, що в агонії набули найнеймовірніших положень. Щоб надати мерцям так часто описуваного стану умиротворення й спокою, нібито властивого їм, довелося виламувати суглоби. Очі мерців оскліло втупились у сіре небо. Зірвавши заряд толу, ми поклали в утворену яму трупи загиблих за останні день-два».
Розсудливо вигадавши собі хворобу жовчного пухиря, цей «гігант рейху» поїхав у тил на лікування.
Ганс Франк влаштував прийом на честь гітлерівського улюбленця, який повертався з фронту.
Після випивки, забувши, що він небезпечно хворий, Скорцені вирішив здивувати запобігливих перед ним тиловиків своєю могутньою мускулатурою. І в спортивному залі став демонструвати свої таланти. Але щоразу його погляд натрапляв на поблажливу і ліниво усміхнену фізіономію Зубова.
Скорцені високо підкидав обома руками важку порожньотілу мідну кулю і потім ловив її. І раптом кинув кулю над головою Зубова, крикнувши:
— Ви! Стережіться!
Зубов, не виймаючи рук з кишені, трохи нахилився і, присідаючи, м'яко прийняв удар на шию. Опустивши кулю на руку, підкинув її і недбало сказав:
— Дитячий м'ячик.
Скорцені злісно запитав:
— Ви хто?
Зубов спокійно відповів:
— Як бачите, ваш шанувальник. — І схилив голову так, ніби знову готувався прийняти кулю.
Скорцені якусь мить мучила нерішучість. Потім, зрадівши, оголосив:
— Ось з отакими безстрашними, міцними хлопцями ми підхопимо на свої плечі всю планету!
Брігітту надзвичайно тішило те, що її «кузен» справив таке чудове враження на знаменитого Отто Скорцені. І Скорцені був у захопленні від улесливих для нього слів Зубова, коли на запитання, чому він не на фронті, той відповів, мило всміхаючись:
— Як тільки ви мене запросите, я з радістю складу вам компанію.
Скорцені подарував Зубову свою фотографію з автографом, наголосивши, що вона йому стане в пригоді, в чому той не сумнівався.
Повернувшись з Кракова у Варшаву, Брігітта почала ділову переписку з впливовими родичами покійного чоловіка, що проживали в Берліні. Мова йшла про спадщину. Вона мала тепер намір піти на деякі поступки, якщо натомість буде виявлено високо протегування її гаданому чоловікові.
Брігітта викликала у Зубова почуття якогось жалісливого здивування. Він ніколи не думав, що в цьому середовищі можуть бути такі нещасні люди, знесилені від постійного відчуття страху перед чимось невідомим. Вона була забобонна до смішного, недовірлива. Не могла заснути без снотворного. Часто без причин плакала. Згадувати любила лише своє дитинство.
Зубова дратували її нав'язливість і те, що вона потай користувалася наркотиками, до яких звикла після важкої операції. В неї було гарне обличчя з суворими і тонкими рисами, але коли вона говорила не про себе і про своїх знайомих, а на якісь абстрактні теми, то верзла таку неприємну нісенітницю, що обличчя її здавалося йому дурненьким, як у красуні на обгортці мила. Вона гнітила його, він скаржився на неї Ельзі. Але та, хоч і зневажливо всміхаючись, наказувала йому не втрачати зв'язок з Брігіттою, бо це давало можливість бувати серед есесівців.
Зубов, зітхаючи, корився, з жалем помічаючи, що Ельза з кожним днем тримається з ним усе офіційніше, як з підлеглим, і очі її, коли вона дивиться на нього, вже не теплішають, не світяться радістю, а лишаються холодними.