Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Негра він шанував, допоміг йому звестись на ноги. Коли після смерті Діви Кастор зів’яв, змарнів, збайдужів до всього, він занепокоївся. Від колишнього веселуна, балакуна, витівника, що вмів збурити цілу Велику Пастку, не лишилось і сліду.
Зате полковника неабияк потішило несподіване відродження коваля. Кум розповів йому по секрету про зустріч з егуном, який явився йому на вигоні й розвіяв його скорботу. Торкнувшись його голови, серця і грішного тіла, він вернув його спустошеній мертвій душі смак до життя. А щоб було кому подбати про нього й про дитину, він змінив вдачу Епіфанії і направив її сюди. Це егун Діви — зірка, що загорілась над хвилями океану, в далекому царстві Айоки.
На відміну від багатьох людей полковник Робустіано де Араужо не думав про негритянську кров, що текла в його жилах, щедра й густа. Завдяки своєму багатству він чистокровний білий; він один із найбільших скотарів і виробників какао — понад шістсот тисяч арроб у кожну сафру, опора церкви, тесть «хранцуза» — його молодша донька одружена з одним із Лафітів, співвласником «Освітлювальної і газової компанії». А проте не цурався він і негритянських богів. Його мати Розалія, темнолиця красуня-мулатка, сіла в човен їаос, щоб стати жрицею, не знаючи, що вже завагітніла від свого хазяїна, вчителя початкових класів Силвіо де Араужо, вродливого, але слабогрудого і без шеляга за душею. Ошагуйян, заволодівши Розалією, став володарем і її майбутньої дитини. Щоб завоювати їй право на життя, Розалія присвятила її богам. Ціною тяжких зусиль вона визволила хлопця з рабства і добилася для нього титулу сина Ошагуйяна. Хлопець виріс здоровим і міцним; ще зеленим юйаком він вирушив на какаову війну і повернувся з неї переможцем.
Перед смертю батько всиновив його; в нього не було чого лишити йому, окрім родового ім’я. Юний Робустіано приєднався до Базиліо де Олівейри в його легендарній боротьбі з родиною Бадарос: він прорубував просіки, розвідував землі, командував жагунсо. Перебуваючи під надійною опікою Ошагуйяна, він у тих кривавих сутичках не дістав навіть подряпини. Робустіано садив какао, розводив худобу, одружився з багатою дівчиною, далекою родичкою Бадарос, на ім’я Ізабел. Сина йому Бог не послав, а дочок він віддав до пансіону сестер урсулинок для шляхетних дівчат. Як і їхній дід, вони вивчилися на вчительок молодших класів, але працювати в школі не збиралися — женихи довкола цих гарних мулаток, багатих спадкоємиць, вилися роєм. Так воно й сталося: старшу взяв лікар Ітазил з Вейга, молодшу Катю виграв у лотерею на ярмарку на честь святого Жорже гринго Жан Лафіт, інженер, що здобув освіту за кордоном. Полковник однаково щедро жертвував і на церкву, і на радіння батька Оролу. В католицьких процесіях він ніс ноші зі статуєю святого заступника. Хороводу біля капища він, правда, не водив, зате вдома приносив жертви Ошагуйяну.
Минулого літа полковник Робустіано де Араужо затримався у Великій Пастці довше, ніж під час своїх звичайних кількагодинних наїздів для огляду коралю і розмов із друзями. Він приїхав на запрошення капітана Натаріо да Фонсеки, людини вельми ним шанованої. Полковник уже давно обіцяв о дві дати фазенду Винозоре, що її врожаї викликали загальний подив: жалюгідний клаптик землі проти безкраїх просторів Аталаї і Санта-Маріани, а збір какао в останню сафру перевершив п’ятсот ароб; і капітан планував за кілька років його подвоїти.
Полковник об’їхав фазенду з кінця в кінець, оглянув плантації, обдивився помістки, сушильні, корита, бараки для наймитів, ознайомився з системою меліорації, а тоді задав капітанові одне запитання: він хотів знати, що сталося насправді між Натаріо й’Вентуриньєю Андраде, коли син і єдиний спадкоємець покійного полковника Боавентури Андраде нарешті вступив у володіння своїми маєтками. Ходили різні чутки про цю делікатну справу; подейкували про якесь непорозуміння, що скінчилося сваркою.
Раптова смерть батька застала Вентуринью у Європі; він недавно вирушив туди з наміром одвідати кабаре й будинки побачень найбільших столиць — Лондона, Парижа, Берліна і Рима. В Берліні й Римі побувати він не встиг — надіслана з Лондона депеша наздогнала його в Парижі, де він уганяв за дівчатами й тринькав гроші. Депеша спізнилась: уже майже місяць полковник спочивав на ільєуському кладовищі Алто-да-Конкіста. Нескінченна похоронна процесія, нескінченні промови біля гробниці, заупокійні меси, що їх знову і знову замовляли дона Ернестина та Адріана. На спіритичному сеансі полковників дух більш як на годину втілився у худого, нервового медіума Зоравію, попросивши Адріану замовити заупокійні відправи й роздати милостиню бідним, щоб йому легше було подолати нижчі кола потойбічного світу, якими він досі блукає. На вулицях міст, насамперед Ітабуни, злоріки, вражені таким психічним феноменом, пустили поголоску, що нижчі кола — то геєна вогненна. Зміїні язики не щадять навіть мертвих.