Філософія як історія філософії: Підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0127-1
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія як історія філософії: Підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів вищих навчальних закладів освіти і всіх тих, хто цікавиться філософією та історією філософії.
По-друге, це переосмислення емпіричного позитивізму з його опорою на факт як «хліб науки», як гарантію істинності та об’єктивності. досвід переоцінки тези про «фактуальну» достовірність знання говорить про те, що навіть очевидні факти відносні, релятивні, що вони переломлюються соціальними та культурними контекстами, в яких вони існують та теоретичним контекстом, де здійснюється відбір, осмислення та пояснення.
Запропоноване французьким мислителем рішення цього завдання характерне для сучасних епістемологічних досліджень у західній філософії та науці. Воно полягає у виявленні рівня конкретно-історичного, чи, мовою Фуко, «історичного apriori». «Цю сукупність елементів, утворених у регулярний спосіб мовною практикою, елементів, які є необхідними для формування науки, хоча вони й не обов’язково призначені для того, щоб дати їй місце, можна назвати знанням»[388]. Цей рівень умов можливості знання одночасно і історичний (на відміну від позачасових трансцендентальних apriori), і трансцендентальний (на відміну від «безпосередніх даних» позитивізму, фактів, що не мають передумов).
Інше коло проблем, які пов’язані з проблемами «безсуб’єктної епістемології», пов’язано з першим. Перш за все, це відмова від поняття трансцендентального суб’єкта як основи синтезу уявлень, як гаранту безперервності та кумулятивності досвіду. Відмовляючись від трансцендентальної суб’єктивності як опори обґрунтування конкретно наукового знання, Фуко вважає емпіричну суб’єктивність придатною не для обґрунтування знання, а для реалізації тих розумових та мовних можливостей, що вже визначені епохою. Емпіричний суб’єкт — це змінна величина, як, наприклад, функція мовних, дискурсивних практик. Проект Фуко — це побудова «епістемології без суб’єкта, що пізнає», прояснення «неявного» знання — знання, не виявленого в загальноприйнятих та навіть «парадигмальних» концепціях та поняттях. Виявлення цих неявних посилань вимагає побудову на місці анти-апріоризму, анти-фактицизму, анти-суб’єктивізму специфічної реальності «знання», «архіву», «позитивності», «історичного aprioiri».
Історикографічним наслідком апріористської епістемології був лінійний еволюціонізм (телеологічна побудова всієї історичної реальності), а емпіристського фактицизму — відповідно, кумулятивізм (розуміння історії як накопичення позитивних фактів). Мета Фуко, як сучасного історика, — пошук розривів та меж, кордонів та рівнів, коли на зміну інтересу до всезагального чи типового приходить інтерес до особливого, індивідуального.
Проблема безсуб’єктивної епістемології в методології історичного пізнання виступає концепцією «архіву» як сукупності матеріалізованих розумових передумов певної історичної епохи, які відбились в її історії та її мові. Архіви не складаються з окремих фактів, але й не створюють замкнутої цілісності: це склад корисних інструментів, певним чином упорядкованих механізмів породження тих чи інших конкретних історично зумовлених фактів.
Наступним з логічної та історичної точки зору є соціологічний зріз концепції Фуко. Подібно тому, як в епістемологічному плані метою була критика апріоризму, а в історичному — критика кумулятизму, так у соціологічному плані головним моментом виступає критика «монархічно-юридичної» концепції влади. Подібно кумулятивістській історії, яка обґрунтовується трансцендентальним суб’єктом, «монархічно-юридична» концепція влади також може виступати як проекція деяких епістемологічних положень. Ця концепція показує владу як власність однієї особи чи групи осіб, як силу, що ієрархічно випливає з єдиного центру, як абсолютний привілей державного апарату. Цій моделі Фуко протиставляє свою «генеалогії влади», дослідження її «мікрофізичної», «капілярної» структури. У сучасному суспільстві влада не є привілеєм однієї особи чи групи осіб. Ця влада не обмежується і не вичерпується ієрархічним підпорядкуванням. Відносини влади не є привілеєм державного апарату, вони здійснюються багатьма людьми в багатьох соціальних позиціях.
Таким чином, аналіз епістемологічної проблематики виходить в позаепістемологічну та позатеоретичну сфери «знання», аналіз історичної проблематики — у неписану історію «архівів», аналіз соціальної проблематики — у позаінституціональну «соціологію» знання, в «мікрофізику» влади. В підсумку виявляється стержнева епістемологічна мікроструктура — це виявлення історичних та соціальних умов пізнання за допомогою мовних визначень та форм. у цьому єдиному механізмі співпадають власне епістемологічні умови пізнання «історично тлумачені», історичні умови, тлумачені нееволюційно, некумулятивно, соціальні умови, витлумачені з точки зору «мікрофізичної» влади. При цьому вихід в теоретичну епістемологію, в неписану історію, в неінституціональну владу здійснюється за допомогою мови, яка цементує в єдину будову різні блоки концепції Фуко.
388
Фуко М. Археологія знання / В. Шовкун (пер. з фр.), ред. М. Москаленко. – К.: Основи, 2003. – С. 284.