Філософія як історія філософії: Підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0127-1
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія як історія філософії: Підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів вищих навчальних закладів освіти і всіх тих, хто цікавиться філософією та історією філософії.
Концепція «генеалогії влади» мислителя аналізує типи раціональності, через які традиційно здійснювався аналіз соціальних явищ. Так, в уже згадуваній роботі «Наглядати й карати: Народження в’язниці» він піддає критиці такі раціональні схеми, як «тюрма», «шпиталь», «будинок для божевільних» та ін. Дослідник вважає, що вони не є універсально-загальними, а залежать від інтерпретацій них істориком. Для Фуко ці поняття-принципи — теж не більше, ніж загальні схеми, за допомогою яких «експлікується» загальна соціальна картина, організуються соціальні інститути, упорядковується соціальний простір та регулюється поведінка.
Проте, загалом всі основоположні поняття в теорії Фуко експлікуються через схему, структуру, яка накладається на дану історично-конкретну емпірію — і з неї конструюється уже власне філософська теорія. Як не дивно, у багатьох своїх пунктах така теорія є цілком функціональною.
Візьмемо, наприклад, таке важливе для соціології та юриспруденції поняття, як «дисципліна». Це поняття, за Фуко, зовсім не є «продовженням», «експлікатом» із поняття «людина дисциплінована». Тут заперечується даний соціальний тип як ідеальний утвір. Дисципліну слід розуміти як техніку. «Дисципліна є вираженням генералізації різного роду соціальних технік, тобто схем, які виробило людство у процесах покарання, стимулювання, заохочення поведінки індивідів тощо. Дисципліну не можна ототожнити ні з якоюсь інституцією, ні з якимсь апаратом; дисципліна — це тип влади, спосіб її здійснення, пов’язаний із цілим набором інструментів, технік, методів, рівнів застосування цілей; дисципліна — це «фізика», або «анатомія» влади, певна технологія»[384]. І все це має своєю «емпірією» конкретні потреби певних соціальних груп та колективів (шкільні групи, трудові колективи, злочинні групи, різного роду соціальні групи). Подібного роду тлумачення знаходять у Фуко також соціологічні, юридичні, культурні, психологічні поняття, як от «потреби», «інтереси», «психіка», «поведінка», «мистецтво» тощо.
Багато моментів з вчення М. Фуко носять вельми проблемний характер, у крайньому разі, далеко не всі вони вписуються в існуючу парадигму знань. Не всі вони є функціональними. А найперше, що виділяє істинне філософське знання — це його беззаперечна функціональність. Далеко не всі фрагменти творчості оригінального французького мислителя є такими.
Проте, все ж хотілося б особливу увагу приділити такому, на наш погляд, конструктивному й прогностично-насиченому аспекту творчості Фуко, як його концепція історії науки та його погляди на знання донаукове.
«Археологія знання». У своїй роботі «Археологія знання» дослідник аналізує фактор та феномен знання та науки як архетипи людської свідомості та намагається проаналізувати їх за допомогою інструментарію свого знаменитого дискурсивного аналізу, дискурсивної формації, на яких ми зупинимося пізніше. З цього приводу мислитель пише: «Такі мови як економіка, медицина, граматика, наука про живі істоти відкривають простір для певної організації понять, для певних перегрупувань об’єктів, для певних типів висловлювання, які формують, залежно від ступеня своєї зв’язності, строгості та стабільності теми або теорії... Проблема полягає в тому, щоб з’ясувати, як вони розподіляються в історії? Чи їх пов’язує необхідність, що робить їх неминучими? Чи йдеться про випадкове зіткнення ідей?»[385].
Фуко, враховуючи «підпорядкованість» донаукових структур знання знанню науковому, систематизованому, все ж ніяк не відкидає значної ролі донаукової форми свідомості як існуючого синтезу емпіричного знання. «Що таке медицина? Що таке граматика? Що таке політична економіка? Чи не є вони просто ретроспективними класифікаціями, за допомогою яких сучасні науки створюють собі ілюзію власного минулого? Чи навпаки, це форми, які утворилися раз і назавжди й розвивалися цілком незалежно протягом усього історичного часу?»[386]. І саме з цієї точки зору слід, на наш погляд, розглядати всі інші положення про донаукове знання. услід за практикою, яка у Фуко розуміється у першу чергу як мовленнєвий простір, життя мови, донаукове знання, формуючи нашу підсвідомість, відіграє неабияку роль у поясненні світу. Так, наприклад, саме структури донаукового знання допомагають відновити втрачений, як доводить автор у своїй роботі «Слова та речі», зв’язок між словами та речами. Донаукове знання є формою існування дознакових форм інформації та свідомості. Безперечно, донаукове знання є «вічною» основою існування та розвитку більш високих рівнів знання, наприклад, систематизованого наукового знання. Нарешті, донаукове знання є формою первісного синтезу та існування людської суб’єктивності.
384
Фуко М. Надзирать и наказывать: рождение тюрьмы. – М.: Ad Margіnem, 1999. – C. 269-270.
385
Фуко М. Археологія знання / В. Шовкун (пер. з фр.), ред. М. Москаленко. – К.: Основи, 2003. – С. 102-103.
386
Фуко М. Археологія знання / В. Шовкун (пер. з фр.), ред. М. Москаленко. – К.: Основи, 2003. – С. 51.