Вежа блазнів

Якийсь час Рейневан дувся. На Горна — з відомої причини, на Шарлея — бо той не втрутився і не побив Горна. На Коппірніґа — бо хропів, на Бонавентуру — бо смердів, а також на Циркулоса, на брата Транквілія, на Вежу блазнів і на весь світ. На Аделю де Стерча, бо та паскудно повелася стосовно нього. На Катажину Біберштайн — бо він паскудно повівся стосовно неї.

До всіх лих він ще й недобре себе почував. Мав нежить, його морозило, він погано спав, а прокидався замерзлим і мокрим від поту.

Його мучили сни, у яких він постійно і безперестанку відчував запах Аделі, її пудри, її рум'ян, її помади, її хни — напереміну із запахом Катажини, її жіночності, дівочого поту, м'яти і лепехи у волоссі. Пальці та долоні пам'ятали дотик, що повертався у снах, — і теж порівнювали. Безперестанку порівнювали…

Він прокидався весь у поту. А наяву згадував і не переставав порівнювати.

Поганий настрій посилювали Шарлей і Горн, які після інциденту подружилися і побраталися, зблизилися. Припав, видно, до душі шельма шельмі, а пройдисвіт оцінив пройдисвіта. Засівши «Під Омегою», шельми вели довгі бесіди. А стосовно однієї теми ніби заповзялися: весь час до неї поверталися. Навіть якщо починали від зовсім іншого — хоч би й від перспективи вибратися з буцегарні.

— Хтозна, — тихо говорив Шарлей, замислено обгризаючи надламаний ніготь великого пальця. — Хтозна, Горне. Може, нам пощастить… У нас, бачиш, є деяка надія… Дехто поза цими стінами…

— Хто ж це? — Горн уважно глянув на нього. — Якщо можна знати.

— Знати? А навіщо? Ти знаєш, що таке strappado? Як ти гадаєш, як довго ти витримаєш, коли тебе підтягнуть за…

— Добре, добре, годі про це. Мене просто цікавило, чи ви часом не покладаєте надію на кохану Рейнмара, Аделю де Стерча. Яка зараз, ходять чутки, користується великим успіхом і впливом серед шльонських П'ястів.

— Ні, — заперечив Шарлей, якого помітно потішила розлючена міна Рейневана. — Якраз на неї ми надій не покладаємо. Хоч наш дорогий Рейнмар і справді має успіх у слабкої статі, але з цим не пов'язані жодні блага, крім, звичайно, дуже короткочасної приємності від перепихачки.

— Так-так, — вдав замисленість Горн, — самого успіху в жінок недостатньо, до них іще треба мати щастя. Добру, якщо вдатися до евфемізму, руку. Тоді матимеш шанси отримати не тільки гризоту і витрачені любовні зусилля, а й якусь користь. Бодай у такій ситуації, як наша. Адже не хто інший, а саме закохана дівчина визволила з кайданів Вальгера Вдатного. Закохана сарацинка звільнила з неволі Гуона Бордоського. Литовський князь Вітольд утік з в'язниці в замку в Троках за допомогою коханої дружини, княгині Анни… Холера, Рейнмаре, ти таки справді зле виглядаєш.