Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
Основні джерела для опису цього дня також включають: «Третя золота медаль Бересфорда», «Манчестер Гардіан», 15 серпня 1936 р.; Артур Дж. Дейлі «США завойовує п’ятий поспіль титул у восьмивесельному веслуванні», НЙТ, 15 серпня 1936 р.; Грантланд Райс «У спортивному світлі», «Рідінг Ігл», 21 січня 1937 р.; Ф. Абрамсон «Вашингтонська вісімка виграє титул найвизначнішої команди у світі», ГТ, 15 серпня 1936 р.; Томмі Ловетт «Робота пішла, коли Боб почав стукати» (недатована вирізка в матеріалах Джона Уайта, без зазначення джерела); Алан Гулд, «Екіпаж університету Вашингтона перемагає італійців із незначним відривом», «Ассошіейтед Пресс», 14 серпня 1936 р.; вже згадану статтю Ела Ульбріксона «Давай! Давай! Давай!» у «Колльєрс»; і «XI Олімпіада: Офіційний звіт». Мої описи Гітлера і його оточення базуються на фотографіях і кількох фільмах кінохроніки, знятих того дня.
Цитата Покока взята з його раніше згаданого листа С. Леверіку Бретту, надрукованого в «Інформаційному бюлетені Національної асоціації веслярів-аматорів». Репортаж із перших рук Рояла Брогема про перегони не був опублікований через страйк репортерів у Сіетлі; однак він повернувся до нього в статті «Цей день воскресає у пам’яті», ПІ, 24 липня 1976 р. Коментар про розчулення Мока взятий із мого інтерв’ю з Мерилін Мок. Сльози хлопців на п’єдесталі описані у Гейла Вуда «Олімпійці будуть вшановані», недатована вирізка з Олімпійських ігор в альбомі Джо Ранца. Деякі деталі нічних витівок у Берліні описані в трьох щоденниках хлопців. Серед іншого, було випито багато пляшок шампанського, був відвіданий горезвісний берлінський нічний клуб «Феміна», з наступною посадкою не на той потяг і прибуттям далеко в Потсдамі, коли вранці зійшло сонце.
Епіграф — знову цитата Покока, цього разу з промови, виголошеної ним у Веслувальному клубі університету Вашингтона в 1965 році. Аудіо доступне на веб-сайті команди «Ескімосів»: http://www.huskycrew.org/audio-video/Pocock65mp3.mp3. МакМіллін згадує відвідини своїх родичів у Нью-Йорку в його інтерв’ю із Соколовим 2004 р. Про подорож Джонні Уайта додому мені розказала у своєму інтерв’ю Мері Хелен Тарбокс. Прибуття додому Коротуна Ханта висвітлюється у статті «Коли олімпійських спортсменів вшановували в Долині», «Пуйаллап Веллей Триб’юн», 29 вересня 1936 р. Про поїздку Покока до Англії розповідається у статті «Суднобудівний завод однієї людини» (с. 49) і в книжці Ньюелла (с. 111). Про життя Мока після Олімпійських ігор мені розказала в інтерв’ю Мерилін Мок, а деякі деталі взяті зі статті в «Монтесано Відетте», 11 листопада 1999 р.
Видатні досягнення хлопців у регаті в Поукіпзі 1937 р. найкраще відображені у статті «Екіпажі Вашингтона знову здобувають абсолютну перемогу в регаті на Гудзоні», НЙТ, 23 червня 1937 р. Роял Брогем описує вечір, коли хлопці розійшлись різними шляхами, в статті «Ульбріксон планує прибуття на 5 липня», ПІ, 23 червня 1937 р.
Вислів Герінга «Єдине, чого поки бракує» можна знайти у Ширера «Злет і падіння Третього Рейху» (с. 300). Коментар анонімного американця узятий із лякаючого твору довоєнної пропаганди Стенлі МакКлатчі «Подивіться на Німеччину: в серці Європи (Берлін: «Генріх Хоффманн», 1936). Для детальнішої інформації про прийом, який отримав фільм Ріфеншталь «Олімпія», див. Баха «Лені» (с. 196-213).
Багато деталей із подальшого життя хлопців узяті із серії некрологів. Див. онлайн-версію приміток для окремих цитат. Спогади Ульбріксона про день, коли він уперше ввів Джо в основну університетську команду 1936 р., розповідаються у Джорджа Варнелла «Спогади про університетську команду: Ел згадує основні моменти довгої, заслуженої кар’єри», СТ (без дати, вирізка в альбомі Джо Ранца). Деякі деталі подальшої кар’єри Ебрайта взяті з інтерв’ю Артура М. Арлетта з ним 1968 р. Веслування на честь десятирічних ювілеїв команди відображені у серії новинних статей і місцевих телевізійних передач відповідних років.
Є невелика, але примітна іронія долі у тому, що серед перших союзних військ, які перетнули річку Ельбу і зустрілися з російськими військами у квітні 1945 р., оточивши Берлін і остаточно визначивши долю Гітлера, була маленька група кмітливих американських хлопців, які веслували на захопленому німецькому гоночному човні.
Деніел Джеймс Браун відкрив у собі письменницький талант у п'ятирічному віці, коли його мати вперше прочитала йому книжку «Дені та динозавр». З того часу він присвятив усе своє життя літературі: отримав ступінь бакалавра англійської мови та літератури в каліфорнійському університеті у Берклі, а потім і магістра у UCLA.