Любов дика та прекрасна

— Іди до пані Інчилі й скажи їй, що в Латіфи-султан гостює давня подруга, з якою вона хоче її познайомити.

Коли рабиня пішла з кімнати, Латіфа обернулася до Естер Кіра.

— Я лише раз бачилася з нею, але вона чарівна. Я розумію, що Цика не погодиться віддати її за викуп. Я ніколи не бачила, щоб він так ставився до якоїсь іншої жінки. Він гірко шкодує про кожну хвилинку, прожиту без неї.

— А як ти гадаєш, як вона почувається? — запитала старенька.

— Прилюдно вона досить стримана, але слухняна. Як вона поводиться в спальні наодинці з ним, я не знаю. Вона не намагалася ні з ким заприятелювати, і її обслуговує лише її власна служниця, що приїхала разом із нею. Інші жінки з гарему страшенно заздрять їй. Вона неймовірно вродлива, Естер. Навіть я трохи ревную до неї свого чоловіка.

Естер Кіра злегка всміхнулася від спогадів.

— Її прабабуся, — мовила вона, — була найпрекраснішою з усіх істот, що їх мені доводилося бачити. Її волосся було дивовижне, руде, із золотим блиском, а очі — зелено-золотаві! Султан Селім ставився до неї, як до божества, і, як це не дивно, його інші три дружини теж любили її. Ах, моя дитино! Які хороші то були дні! Чотири матері, що народили султанові Селіму нащадків, були безкорисливими жінками, головним для яких було зберегти династію та імперію. Зовсім не так, як ті самозакохані теперішні мешканки Єні-Серая, кожна з яких шукає лише теплого місця для себе.

Знаєш, це все почалося з тієї вражої Гуррем, і це продовжує Сафіє, матір самого султана; вона й сьогодні ворогує з улюбленицями не тільки свого сина, але й онука! Колись султани були сильними, непереможними воїнами, як от твій чоловік Цикалазаде-паша. Це дружини й матері зі злими серцями згубили їх! — пристрасно закінчила старенька.

Коли вона договорила, двері в кімнату відчинилися й увійшла жінка. Вона люб’язно кивнула принцесі, мовивши:

— Доброго дня, Латіфо-султан. Я прийшла на ваше запрошення й дякую вам за те, що дали мені змогу долучитися до вашого невеличкого свята. — Затим зелені очі втупилися в Естер Кіра, на мить розширилися, а потім у них майнуло збентеження. Новоприбула тихо мовила:

— Але такого не може бути.

— Але так воно і є! — торжествуючи, вигукнула старенька. — Мені сто вісім років, правнучко Чири Гафіз. Вона, мабуть, дуже докладно мене змальовувала, якщо ти мене впізнаєш.

— Ви й справді Естер Кіра?

— Авжеж, дитино, вона і є. А Латіфа-султан — твоя кузина, бо вона правнучка найкращої подруги моєї любої пані Чири Фірузі Кадін, другої дружини вашого спільного прадіда. Ну ж бо, мої дочки, ви маєте потоваришувати так само, як товаришували вони.

Дві молоді жінки якусь хвилину дивилися одна на одну, а потім Латіфа протягнула руки назустріч Кат.

— Ходи сюди, Інчилі. Щоб я допомогла тобі, ми маємо бути подругами та довіряти одна одній.

Кат узяла її дві долоні своєю рукою.

— Мені було дуже страшно, — мовила вона. — Тепер уже більше не буде, адже я знаю, що в мене є подруги. Дякую тобі, Латіфо, і вам також, Естер Кіра.