Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Щоб і нам таке не трапилося, спробуймо дослідити, що ж таке, власне, благо. Його тлумачили по-різному - кожен на свій кшталт. Дехто дає таке визначення: «Благо - це те, що притягує душі, кличе їх до себе». І тут же чують заперечення: а що, коли справді притягує, але на загибель? Адже знаєш, скільки-то всіляких зол виглядають дуже привабливо. Правдиве і правдоподібне - різні речі. Благо неодмінно поєднується з правдою: блага без правди не буває. А що знаджує, приваблює, те лиш подібне до правди: воно підкрадається, непокоїть, притягує. Окреслювали ще й так: «Благо - це те, що збуджує нас потягом до себе, чи пак збуджує потяг спрямованої до нього душі». Той самий закид роблять і тут: потяг у нас викликає багато речей, до яких тягнемося собі ж на біду. На кращій дорозі були ті, хто дав таке визначення: «Благо - це те, що будить у нас згідний з природою потяг до себе, і чого треба домагатися, тільки-но визнаємо його гідним домагання». А раз воно гідне домагання, то воно й чесне, бо саме до чесного поривається досконала душа.
Нитка бесіди привела мене до місця, де мушу обговорити різницю між благом та чесністю. Є в них щось спільне, невіддільне: нема такого блага, в якому не було б чогось від чесності, ну, а чесність - завше благо. То яка ж поміж ними різниця? Чесність - це досконале благо, яким вивершене щасливе життя; що стикається з ним, те й собі стає благом. Поясню, що маю на увазі. Є чимало такого, чого не назвеш ні благом, ані злом, наприклад, військова служба, виконання посольських чи судових обов'язків. Усе це, коли тим займатися чесно, стає благом - із невизначеного переходить у розряд благ. Благо стає благом через поєднання з чесністю, а чесність - сама по собі благо. Благо, випливає з чесності; чесність ні від чого не залежить. Що тепер благо, раніше могло бути злом; що чесне - нічим іншим, окрім блага, не могло бути.
Давали ще таке визначення: «Благо - це те, що згідне з природою». Послухай уважно, що на те відповім. Усе, що благо, те згідне з природою, але не все, що згідне з природою, вже тим самим мусить бути благом. Є чимало такого, що згідне з природою, але водночас це такі дрібниці, що аж ніяк не заслуговують називатися благом: вони нікчемні й варті радше зневаги. А от благом, навіть найменшим, не можна нехтувати. Поки воно незначне, поти не може бути благом, а почало бути благом - значить, перестало бути незначним. Як розуміти благо? Воно в досконалій згоді з природою.- «Ти визнаєш, що благо згідне з природою, бо це його властивість, але визнаєш і те, що є інші, згідні з природою, речі, які, однак, не назвеш благом. То як це можливо, щоб одне було благом, друге - ні? Як можливо, щоб одне могло набути іншої властивості, раз одному й другому притаманна така важлива спільна ознака - згідність із природою?» - Можливо, з огляду на величину. Не новою є думка, що багато дечого, зростаючи, змінюється. Був хтось немовлям - став дорослим, і його властивість стала іншою: немовля нерозумне, дорослий - розумний. А дещо завдяки приростові змінюється не тільки на щось більше, але й у щось інше.- «Що збільшується, те не стає чимось іншим; чи наллєш вино у дзбанок, а чи в бочку - байдуже: і в одній, і в другій посудині вино залишиться вином. Лизни меду з ложки, лизни з миски - він буде таким же солодким і тут, і там».- Але ж твої приклади - то цілком щось інше: якість усіх тих речей, про які згадуєш, залишається однаковою, хоч би як збільшувалися самі речі. Адже є такі речі, що при будь-якому збільшенні зберігають свій рід і свою властивість, але є ще й такі, що їх перемінює у щось інше лишень остання з ряду додача, вибиваючи на них мовби свіжу мітку - нову, не властиву їм досі якість. Лише останній камінь створює склепіння - той, який вклинився поміж два ввігнуті боки й поєднав їх собою в одну цілість. То чому так багато важить остання, хай і невеличка, додача? Тому, що вона вже не побільшує, а виповнює. А деякі речі поступово позбуваються попереднього вигляду, набуваючи в той же час нового. Коли хтось подумки довго відсуває межі якогось предмета і врешті втомлюється, спостерігаючи його великість, то каже, що він безмежний,- і той предмет уже цілком інший, ніж був тоді, коли здавався великим, але все-таки обмеженим. Так само, коли думаємо про те, що якась річ важко піддається поділу, і коли та трудність наростає, то це, врешті, дає нам уявлення про неподільність. Так само і від того, що ледь-ледь, насилу рухається, переходимо до чогось непорушного. Не інакше й тут: щось було згідне з природою, але зростання величини переносить на нього іншу властивість і робить його благом.