Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Обмеження можуть мати місце й у випадку юрисдикційного імунітету (право особи на судовий розгляд її справи має тлумачитися з врахування традиційно визнаного парламентського імунітету, імунітету іноземної держави й міждержавної організації), на підставі строку давності (але не в усіх випадках і стосовно не всіх суб’єктів), недотримання процедурних вимог та ін.
Частина друга коментованої статті є новелою в українському законодавстві. За радянського періоду суд не приймав позовів ні стосовно діянь органів влади й місцевого самоврядування, ні стосовно діянь посадових і службових осіб. З часів прийняття Конституції 1996 р. в Україні прийнято ряд законодавчих актів, які розвивають цю норму Конституції. Аналіз цього законодавства показує, що сфера судової діяльності й судового контролю за законністю рішень, дій чи бездіяльності посадових і службових осіб, органів держави і місцевого самоврядування має тенденцію до розширення. Суспільство переконалося в перевагах судового порядку оскарження над адміністративним. Цьому сприяють кілька факторів: незалежність судових рішень і підлеглість лише принципу верховенства права та закону; професійна підготовленість суддів у питаннях з’ясування суті правових актів; відсутність ієрархічної залежності й підпорядкованості; гласність і відкритість судового розгляду й участь у ньому заінтересованої особи та ін.
До становлення норми частини другої коментованої статті український законодавець підійшов неодночасно: спочатку досвід напрацьовувався в оскарженні в суді дій посадових і службових осіб, потім колегіальних органів державного управління і нарешті всіх органів, в тому числі і місцевого самоврядування, громадських об’єднань, політичних партій тощо. У Конституції цей досвід сформульований як чіткі правила поведінки особи в разі, коли її права порушені не індивідами.
Оскільки Конституція не дає чіткого переліку дій чи бездіяльності державних органів, як і органів місцевого самоврядування, службових і посадових осіб, то звідси презумується, що в суді можна оскаржити будь-яке діяння чи рішення таких органів і осіб. У таких ситуаціях, на відміну, скажімо, від цивільно-правових відносин, є своя специфіка. Сторони в процесі займають нерівні відносини, а тому фізична особа, права якої порушені, вимагає більшої уваги та потреб захисту з боку суду. Суд має ретельно вивчити рішення чи дії або бездіяльність органів держави чи місцевого самоврядування, службових чи посадових осіб, щоб виявити, які з них стали причиною порушення таких прав.
Цій меті підпорядкована й процедура розгляду таких специфічних справ (необхідність оперативного розгляду скарг, пільги щодо сплати мита, неможливість застосування процедури дружнього врегулювання та ін.). Здебільшого відповідальність службових і посадових осіб є дисциплінарною, адміністративною, а у випадках грубого нехтування правами особи — кримінальною. Рішення Конституційного Суду України, прийняте за зверненням громадян щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції, може мати своїм наслідком визнання певних законів чи їх окремих положень такими, що не відповідають Конституції України, а отже, які втрачають чинність з дня ухвалення рішення цього суду.
Так, у рішенні в справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 2482 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) (справа громадянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) № 6 з-п від 25 листопада 1997 р. зазначено: «частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дію чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).