Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Я йому не скажу, — Бен глянув на копію скульптури. — Я б радше просто дивився на неї — і не думав про ножі.
— Вона — маленька крихітка, чи не так? Хотів би вмовити її лягти з тобою в ліжко? Вона, напевно, була б жвавою, як тюлень, і такою ж вертлявою.
— Оце тобі! Та ти порочний стариган, Джубале.
— Щороку стаю дедалі порочнішим... Не будемо дивитися на інші; три скульптури за годину — цього більш ніж достатньо. Зазвичай я дозволяю собі дивитися лише на одну за день.
— Згода. Таке відчуття, наче я хильнув три чарки на порожній шлунок. Джубале, чому такого немає там, де кожен може це побачити?
— Тому що світ втратив смак, а сучасне мистецтво завжди відображає дух часу. Основну частину своєї роботи Роден створив наприкінці XIX століття, а Ганс Крістіан Андерсен випередив його лише на кілька років. Роден помер на початку XX століття, до того часу, як світ почав скидати заборони... А разом з ними — і мистецтво.
Послідовники Родена помітили, які неймовірні речі він робив зі світлом та тінню, а також об'ємом композицій. Бачиш ти це чи ні, але вони надзвичайно інтенсивно копіювали їх. О, як же вони їх копіювали і поширювали його роботи! Але їм не вдалося побачити, що кожна велика робота майстра розповідає історію і таким чином відкриває людське серце. Замість цього вони заплутатися у «задумі» і почали зневажати будь-яку картину чи скульптуру, яка мала історію. Вони з погордою іменували такі твори «літературними» — і з часом всі дійшли до абстракцій, не опускаючись до того, щоб писати чи висікати будь-що, що було б схоже на людське слово.
Джубал знизав плечима:
— Абстрактний дизайн гарний — для шпалер чи лінолеуму. Але мистецтво — це процес пробудження співчуття та страху, і не абстрактних, а напрочуд людських. Те, що роблять сучасні митці з власним стилем, — щось на кшталт псевдоінтелектуальної мастурбації... Тоді як творче мистецтво більше схоже на статевий акт, у якому митець має зваблювати, кожного разу емоційно відплачувати своїй публіці. Ті, хто цього зробити не захоче, а, можливо, й не зможе, звичайно ж, втратять свою публіку. Якби вони не зверталися за безкінечними субсидіями, то вже давно померли б з голоду — чи були б змушені піти на роботу. Тому що звичайному хлопцеві не будуть добровільно платити за «мистецтво», яке нікого не зачепить, а якщо й плататимуть, ці гроші все одно з нього витрясуть — разом з податками, наприклад.
— Знаєш, Джубале, я давно хотів дізнатися, чому мені завжди було начхати на живопис чи скульптуру, але думав, що мені чогось не вистачає — ну, як відчуття кольорів сліпому.
— Потрібно навчитися дивитися на мистецтво, — так само, як та маєш знати французьку, щоб прочитати історію, надруковану цією мовою. Проте, узагальнюючи, слід сказати, що це митець повинен використовувати мову, яку можна зрозуміти, — а не ховатися за якимось особистим кодом, як Семюел Піпс[71] у своєму щоденнику. Більшість таких жартівників навіть не хочуть використовувати мову, яку ти і я знаємо — чи здатні вивчити... Вони б радше самовдоволено глузували з нас — тому що в нас «не вийшло» побачити, що ними керувало. Якщо насправді ними взагалі щось керувало: таємничість — звична втіха для невміння та незнання. Бене, чи назвав би ти мене митцем?
— Що? Ну, я ніколи про це не думав. Ти пишеш досить гарну критику.
— Дякую. «Митець» — це те слово, якого я уникаю з тих же причин, чому ненавиджу, коли мене називають «доктором». Проте я є митець — хоча й невидатний. Очевидно, що більшість моїх історій можна прочитати лише раз... І жодного разу — для зайнятих людей, які вже приблизно уявляють, що я маю сказати. Але я — відвертий митець, тому що пишу зі свідомим наміром дістатися до покупця. Дістатися та вплинути на нього — якщо це можливо — за допомогою співчуття та страху... А якщо ні, то хоча б відволікти його від нудної роботи сміхом чи незвичайною ідеєю. Проте я ніколи не намагаюся сховати це від нього в особистій мові, — так само як і не чекаю схвалення від інших письменників за «техніку» чи іншу маячню. Я хочу, щоб покупець мене хвалив готівкою — тому що я дістався до нього, і нічого іншого мені не потрібно. Підтримка мистецтва — лайно! Митець, якого підтримує держава — це невміла хвойда! Але не зважай — ти натрапив на одну з моїх слабкостей. Дозволь мені наповнити твій келих і розкажи, що тебе турбує.
71
Семюел Піпс, рідше — Пепіс (Samuel Pepys) — англійський чиновник морського відомства, що жив у XVII сторіччі. Автор щоденника, присвяченого повсякденному життю лондонців періоду Стюартівської реставрації.