Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Тоссідін вирушив шукати кружки, по дорозі відваживши брату запотиличник і підкріпивши його відповідним зауваженням. Чандален зняв накидку і, присівши біля вогню, простягнув до багаття замерзлі руки. Тоссідін приніс кружки, і Келен почала розливати чай.

Щоб показати всім, що Пріндін не втратив гідності в її очах, вона запропонувала йому говорити першим. Пріндін, розгублено потираючи потилицю, кинув короткий погляд на брата і Чандалена, обличчя його стало серйозним.

— Війна була десять, може бути, дванадцять днів тому. Вороги прийшли зі сходу, але не всі. Частина їх рухалася з північного сходу і з півдня. Люди з міста билися з ними в ущелинах, а потім ті, хто залишився в живих, зібралися біля міських стін. Вороги переслідували їх і вбивали. Біля південних воріт була остання битва. Вигравши її і стративши полонених, вороги увірвалися в місто. Коли вони перебили всіх там, то знову пішли на схід.

— Вони забрали з собою своїх мерців, — додав Тоссідін. — Вони везли їх на візках: там дуже багато слідів від коліс. На це у них пішло цілих два дні. Дуже багато вбитих. Тисячі. Захисники міста билися, як дияволи.

Вороги втратили більше людей, ніж убили самі.

— А куди вони діли трупи? — Запитала Келен.

— Кинули в яму по дорозі на схід, — відповів Пріндін. — Я можу показати, де це. Яма дуже глибока. Келен обхопила кружку долонями, щоб зігріти руки.

— Як вони виглядають? Який на них одяг? Пріндін сунув руку за пазуху і витягнув згорнутий шматок тканини. Це був прапор, вкритий кривавими плямами.

— Там багато палиць з такими штуками, — пояснив Пріндін. — І на одязі у солдатів такі ж знаки.

Келен розгорнула прапор і приголомшено втупилася на чорний щит з вишитою сріблом витою буквою «Р» — символу будинку Ралів.

— Д'хара, — прошепотіла вона. — Але як це може бути? — Вона підняла голову.

— А чи були там кельтонці?

Брати переглянулись. Вони не розуміли. Вони не знали, хто такі кельтонці.

— Деякі одягнені по-іншому, — невпевнено сказав Пріндін. — Але майже у всіх є такий знак. На одязі або на щиті.

— І вони пішли на схід?

— Так, — кивнув Тоссідін. — Не знаю, як сказати, скільки їх було, але якщо стояти біля широкої дороги і дивитися, як йде така армія, то доведеться дивитися цілий день.

— А ще, — додав Пріндін, — до них приєдналися воїни, які чекали на півночі. Келен насупилася, розмірковуючи.

— Ти сказав про вози… А багато їх було? Великі вози?

— Та сотні! — Зневажливо пирхнув Пріндін. — Ці люди нічого не несуть.

Вони перемогли, бо їх було багато, але вони ледарі. Вони самі їдуть на візках і везуть на них свої речі.

— У них багато припасів, — заперечила Келен. — Армія дуже велика. Вони все везуть на возах, щоб зберегти сили для бою.

— Вони їх втратять! — Вагомо сказав Чандалов. — Якщо ти не несеш сам все, що тобі потрібно, а везеш на возі або на коні, ти стаєш слабким.