Джерело

— Де ми спочатку житимемо? — запитав він. — У тебе чи в мене?

— У тебе, звісно.

— Я волів би переїхати до тебе.

— Ні. Я замкну свою квартиру.

— Можливо, тобі моє помешкання не сподобається.

— Чому?

— Хтозна. Воно тобі якось не личить.

— Мені сподобається.

Вони трохи помовчали, а потім він запитав:

— Як ми оголосимо про наше одруження?

— Як хочеш. Я залишаю це на твій розсуд.

Темнішало, і вона ввімкнула фари. Він дивився на маленькі розмиті написи дорожніх знаків обабіч дороги, що з їхнім наближенням зненацька спалахували словами: «Поверни ліворуч», «Перехрестя попереду», підморгуючи цятками світла, що здавалися живими і зловтішними.

Вони їхали мовчки, але у цій тиші зв'язок між ними зник; вони вже не мчали назустріч катастрофі, катастрофа вже сталася, та їхня сміливість більше нічого не означала.

Він знову відчував збентеження і невпевненість, те, що завжди відчував у присутності Домінік Франкон.

Упівоберта глянув на неї. Вона не зводила очей із дороги. Її профіль на холодному вітрі був спокійним, далеким і нестерпно прекрасним. Він подивився на її руки в рукавичках, що міцно стискали кермо, на струнку ногу на педалі газу, потім його очі ковзнули лінією її ноги вгору і зупинилися на вузькому трикутничку вузької сірої спідниці. Зненацька він усвідомив, що має право думати про те, про що зараз думає.

Уперше він уповні та свідомо подумав про прихований бік шлюбу і зрозумів, що завжди жадав цю жінку і що це те саме почуття, яке він міг би відчувати до повії, — лише триваліше, безнадійніше і зліше. «Моя дружина», — уперше думав він без тіні поваги до цього слова. Він відчував таку сильну хіть, що якби зараз було літо, наказав би їй звернути у першу-ліпшу бічну вуличку та узяв би її просто там.

Він підняв руку і обійняв її за плечі, заледве торкаючись до неї пальцями. Вона не поворухнулася, не опиралася і навіть не поглянула на нього. Він забрав руку і знову став дивитися вперед.

— Місіс Кітінґ, — безбарвно промовив він, не звертаючись до неї, а просто констатуючи факт.

— Місіс Пітер Кітінґ, — відповіла вона.

Коли вони зупинилися перед входом до його будинку, він вийшов першим і відчинив дверцята для неї, але вона залишилася в машині.

— Добраніч, Пітере, — сказала вона. — Побачимося завтра.

І додала — за мить до того, як на його обличчі наче проступила нецензурна лайка:

— Завтра я привезу мої речі й ми все обговоримо. Усе почнеться завтра, Пітере.

— Ти куди?

— Маю деякі справи.

— Але що я скажу людям сьогодні?

— Усе що завгодно або нічого.

Вона завела машину і від'їхала.