Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Прагнучи по можливості уникнути політизації акції, Головний Отаман просив її організаторів, щоб єврейство представляли не партійні функціонери, а посланці «населення». Однак зовсім зняти політичне забарвлення з проведеного заходу не вдалося.
З єврейського боку в бесіді взяли участь: від «Кам’янецької ортодоксії» равин Гутман, від Кам’янецької Єврейської Громади — Кнейдерман, від сіоністів і Громади — Альтман, від трудових кіл — Крайз, від Поалей-Ціона — Драхлер, від Бунда і об’єднаних єврейських соціалістів — Богарад.
Промови, репліки, відповіді С. Петлюри на зустрічі окреслили таке коло проблем і одержали наступне їх роз’яснення.
1) Протиєврейські ексцеси (вони не заперечувалися) кваліфікувались як «результат роздратування, викликаного провокацією».
2) Прозвучали запевнення, що з провокацією буде вестися нещадна боротьба «як з погляду державного, так і з погляду військового». «Головний Отаман дав своє слово, що він всю силу свого авторитету використає для того, щоб усунути всі ексцеси проти євреїв, котрі перешкоджають державній праці».
3) Відповідальність за пограбування євреїв в Солонківцях було покладено на більшовиків. С.Петлюра розпорядився про видачу тим, хто постраждав, першої допомоги і порадив передати міністру єврейських справ опис заподіяної шкоди для асигнування урядом коштів для відповідної компенсації. «Що торкається Оринінських і Кам’янецьких подій, то агітацію за погром вели між козаками ліві С. Р. і незалежники з першого Кам’янецького Ревкому».
4) Голова Директорії заявив, що «він хоче почути від делегації слово, котре переконало би його (виділено мною. — В. С.), що єврейське населення допоможе йому в боротьбі з більшовиками» — головним ворогом.
5) «Він (С. Петлюра. — В. С.) хоче слово від делегації, що вона буде впливати на той бік фронту».
6) «Війську необхідні набої і він (С. Петлюра. — В. С.) прохає допомогти дістати їх через Румунських євреїв».
7) «Тепер опреділюється судьба всіх народів і вона знаходиться в руках 4 осіб, котрі собою являють Антанту. У єврейських колах є можливість увійти в відношення з Західною Європою, ви можете сказати, що ви йдете разом з Україною і добиваєтеся призначення самостійності України»916.
Гадається, не обов’язково володіти спеціальними навичками, щоб розгадати, зрозуміти й оцінити як головну мету зустрічі, так і сенс конкретних домагань.
По суті, знімаючи з себе, українського проводу провину за єврейські погроми, С. Петлюра прагнув порозуміння з єврейськими колами обіцянками оприлюднення наказів про боротьбу з антиєврейськими акціями, активізацією роботи військової інспектури тощо. Водночас Головний Отаман мало не ультимативно вимагав від єврейських діячів переконливих запевнень не просто в лояльності, а й в реальній, зокрема матеріальній, військовій допомозі в боротьбі з більшовиками, за самостійну Україну, просив використати «єврейські канали» для впливу на Антанту і формування у міжнародної громадськості прихильності до української справи.
Дотримуючись дипломатичного такту, виявивши природну для відповідного рівня акцій чемність, єврейські представники також заявили про своє прагнення до порозуміння з українською владою, про принципову підтримку боротьби за самостійність УНР. Разом із тим, вони не обійшли мовчанкою й очевидні проблеми в українсько-єврейських стосунках, висловили критичні зауваження на адресу державного проводу, сформулювали прохання, спрямовані на усунення непорозумінь у перспективі.
У заявлених з єврейського боку позиціях привертають увагу наступні моменти:
1) Навіть равин Гутман у молитву на честь Головного Отамана знайшов за необхідне внести слова про те, що «від імені святого Бога він прохає світлого отамана не допустити в місцях, куди увійде українське військо, сумних днів для євреїв». Навряд чи таке застереження з’явилося б апріорі, як абстрактне передбачення, що не ґрунтувалося на попередньому досвіді «сумних днів».
2) Сіоніст Альтман багатозначно заявив, що буде «говорити вільно, хоч би і несолодкі були» його слова. Відхрещуючись від більшовизму, він констатував, що до більшовиків «їх штовхають погроми з цього (тобто українського. — В. С.) боку і примусова мобілізація з другого». Пославшись на приклади Оринінського й Проскурівського погромів, Альтман наголосив: «Неможливо тільки обвинувачувати євреїв, котрі йдуть до червоної армії, треба також осудити ті причини, котрі штовхають їх туди».