Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
— Напевно, свічі, — сказав Гаранджа. — Зараз перевірю.
Вона похитала головою:
— Дякую, краще я сама. Ви тут забруднитеся, — юнка почала шукати підходящу викрутку в бардачку. — А ви пізно гуляєте.
— Повертаюся з перегляду в Будинку кіно. Може, чули, саме триває кінофестиваль. Послухайте, нічого страшного, якщо забруднюся. Я хочу допомогти вам.
— Та ні, не варто, я сама все зроблю. Фільм цікавий був?
— Не дуже. Операторська робота непогана, але все решта мені не сподобалося. Та й узагалі кіно набридло.
Дівчина нарешті знайшла викрутку, вийшла з машини і відкрила капот.
— А ви якось пов’язані з кіно? — запитала вона.
— Ну, можна сказати, так. Поломка складна? Може, я все-таки допоможу вам?
— Не треба. Напевно, дуже цікаво робити фільми? Мені хотілося б знятися в кіно. А ви знаєте когось із зірок?
— Кількох знаю.
Юнка на секунду зупинилася, подивилася на нього:
— А чи не знайомі випадково з Володимиром Горянським? У мене вдома є його фотографія з автографом. Цей актор мені завжди дуже подобався. Зустрічали коли-небудь?
— Зустрічав, але особисто не знайомий. А ви працюєте ночами?
— Я вночі тільки розвожу квіти, а вдень ними торгую.
— Але ж, мабуть, розвозка квітів не приносить багато грошей?
— Звичайно, небагато. Але це входить у мої обов’язки, та й для мене жодна копійка не зайва. Доводиться допомагати батькам, бо вони викохують мені дитину.
— Дитину? Хлопчика? Дівчинку?
— Хлопчика, — дівчина сором’язливо посміхнулася.
— Але ж ти сама ще дитина!
Юнка стиха засміялася:
— Саме враз.
— Як на мене, маєш чимале навантаження, — підсумував Гаранджа.
Вона знову посміхнулася:
— Так, але я проти цього не заперечую. А вам теж доводиться багато працювати?
— Іноді.
Він замислився. Цікаво, як би вона зреагувала, коли б довідалася, що він — відомий режисер Віталій Гаранджа. Ясна річ, було б великою помилкою сказати про це дівчині, хоча та його вельми зацікавила. Йому подобалося, як природно вона тримається, нічого з себе не корчить, поводиться невимушено й щиро.
— Як тебе звуть? — запитав Віталій.
Вона саме закривала капот.
— Ніна. А вас?
Гаранджа відповів не відразу:
— Віталій.
Він навмисно не назвав прізвища.
— А ви самі з Києва чи звідкись приїхали? — поцікавилася Ніна, знову вмощуючись за кермом.
— Місцевий. Та я багато їжджу. Оце скоро подамся до Норвегії.
— До Норвегії? Як би і я хотіла потрапити туди. Це якось пов’язано з кіно?
— Так. Ми там готуємося до зйомок.
Нарешті двигун завівся. Ніна жестом попрохала його відійти. Вона посміхнулася на знак вдячності, й машина почала віддалятися. І раптом Віталій гостро пошкодував, що не попросив дозволу поїхати з нею. Він засмутився і розізлився на себе за те, що ця думка спала йому запізно.
Гаранджа поглянув на годинник. Пів на другу ночі. «Цікаво, а вона ще повернеться сюди сьогодні?» До часу, коли йому треба буде повертатися до готелю, залишалося години зо дві, тож він вирішив посидіти у сквері, сподіваючись побачити Ніну знову.
Сидів, палив, чекав, коли знову почує звук мотора.
Розділ 5
Маргарита їхала у своєму «фольксвагені-гольфі» у напрямку готелю «Палас», поруч із нею сидів газетяр Ігор Кочет. Позаду влаштувалася його дівчина. Решта компанії їхала іншою машиною. Маргарита була давно знайома з Ігорем, але дівчину його бачила вперше, що, проте, було не дивно, зважаючи на те як часто він їх міняв. Давнє знайомство дозволяло їй не підтримувати розмову. Та й дівчина Ігоря балакала без угаву.
Вечеря була чудовою, особливо вдалися шеф-кухареві лангусти — фірмова страва ресторану, просто пальчики оближеш. Серед дружньої і невимушеної атмосфери Маргарита почувалася вкрай незатишно, постійно переконувала себе, що все гаразд, що вона спокійна і задоволена життям. Але відчувала — насправді все було не так.
Вона нервувала й навіть на мить не могла забути, що чекає на неї в готелі. І якщо в ресторані їй вдалося приховати своє нервування, то тепер, у машині, відчувалося напруження, якого не могла перервати безневинна балаканина дівчини на задньому сидінні.
Незважаючи на пізню годину, звідкись виринув «форд», рухався попереду і не давав себе обігнати. «Фольксваген» тримався на відстані одного метра від заднього бампера сусіднього авто. Не витримавши, Маргарита щосили натисла на сигнал, додала газу, і машина, що йшла попереду, ледь не вилетіла на тротуар. «Фольксваген» кулею проскочив повз «форд».