Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]

Скроні здавило аневризмовим гнівом, руки стиснулися в кулаки аж до болю в сухожиллях. Він повернув антену в напрямку противника і почав трансляцію вузьким променем:

– Це послання тому, хто наказав знищити «Кентербері», цивільний ваговоз, який ви щойно перетворили на газ. Ви не маєте просто так відлетіти, сучі вбивці. Мені плювати на ваші причини так вчинити, але ви щойно вбили 50 моїх друзів. Ви маєте знати, ким вони були. Я починаю передавати фото і імена усіх, хто щойно загинув на тому судні. Гарно роздивіться на справу ваших рук. Думайте над цим, поки я дізнаватимусь, що ви за одні.

Він закрив голосовий канал та почав передавати досьє команди на той корабель.

– Ти що робиш? – запитала Наомі не зі спікерів скафандра, а стоячи позаду з шоломом під рукою. Мокре від поту волосся прилипло до її голови та шиї. Обличчя було невиразним. Голден теж зняв свій шолом.

– Я показав, що «Кентербері» був справжнім судном, на якому жили справжні люди. Люди з іменами і родинами, – від «соку» голос тремтів більше, ніж старпому хотілося. – Якщо на тому борту є хоч хтось, схожий на живу істоту, то він має до кінця дня викинути винуватця до рециклера за вбивство.

– Я не думаю, що вони це оцінять, – відповіла Наомі і вказала пальцем на монітор позаду Джима. Супротивник тепер підсвічував лазером «Лицаря», але торпеди не випускав. Голден затамував подих. За декілька секунд лазери наведення було вимкнуто і двигун замиготів, надаючи кораблю значного прискорення. Згодом він почув, як різко видихнула інженер.

– Отже, «Кентербері» вже немає? – запитала жінка.

Голден ствердно кивнув.

– Їбать мене в сраку, – лише й сказав Амос.

Механік і лікар стояли разом на драбині. Обличчя Амоса поплямувало білим і червоним. Руки стискалися і розкривалися.

Шед впав на коліна, гарно вліпившись в палубу при 2 g. Він не плакав. Просто глянув на Голдена і сказав: «Кемеронові вже ніколи не отримати тую руку, я клянуся». Тоді закрив обличчя руками і затрусився.

– Гальмуй, Алексе. Нема сенсу поспішати, – мовив Джим в інтерком. Корабель плавно скинув прискорення до комфортного 1 g.

– Що тепер, капітане? – запитала Наомі та жорстко глянула: «Ви тепер відповідальні. Дійте належним чином».

– Найперше я б вибрав варіант знищити їх, але позаяк ми не маємо жодної зброї… слідуємо за ними. Спостерігатимемо, аби знати, куди вони чкурнуть. Покажемо усім, – відповів Джим.

– Охуєнно, – голосно прокоментував Амос.

– Амосе, – Наомі повернулася, – відведи Шеда вниз і, як потрібно, дай йому щось, аби заснув.

– Зрозуміло, бос, – чолов’яга підхопив лікаря за пояс та повів униз.

Коли вони зникли, Наомі знову повернулася до Джима:

– Ні, сер, ми НЕ полетимо за цим кораблем. Ми продовжимо кликати на допомогу і підемо туди, куди допомога нам вкаже.