Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Передусім Володимир, сівши на київський стіл (980–1015), зіткнувся із нестабільною внутрішньою ситуацією. Країна була виснажена численними війнами Святослава, відпливом матеріальних і людських сил у завойовані регіони. До того ж варязька дружина, яка з ним прийшла із Новгорода, раптом заявила, що хоче Києвом володіти, що пограбує місто. Літописець пише: “По сім ріша варязі Володимиру: се град наш. Ми прияхо ім да хощем і мати одкуп од них по дві гривні од чоловіка”. Податок 2 гривні від кожного киянина, який вимагали варяги,— це був страшенний грабіж (одна гривня — це 160 г срібла). Володимир розумів, що варяги й надалі диктуватимуть йому свою волю. Він був змушений негайно реорганізовувати варязьку дружину. І зробив це надзвичайно рішуче й мудро. Частину керівництва варягів він підкупив тим, що дав їм земельні наділи — бенефіції — у володіння за службу. Цим він поклав початок відомої земельної реформи, під час якої він наділяв землею тих, хто боровся разом з ним за утвердження незалежності Київської держави. Іншу частину варязької дружини Володимир спровадив до Царгорода.
І “варязьке питання” було остаточно вирішене.
Другим важливим завданням Володимира було знайти спосіб утримати біля себе підпорядковані ним під час походу на Київ слов’янські князівства. Таке рішення знайшов Володимиром. Це була перша релігійна реформа київського князя, коли він запровадив “шестибожжя”.
На Перуновому пагорбі у Києві, поряд із київським полянським кумиром Перуном, постали кумири ще п’яти східнослов’янських князівств, які допомогли Володимиру під час походу на Київ. Це новгородський бог вогню — Хорс (давньослов’янське “Кьрс”, від цього похідне: кремінь, кресало та ін. — вмістилище вогню); це смоленська покровителька родючості й багатства Мокоша; це полоцький кумир Стрибог; це кумир лісових дреговичів, людина–вовк Сімаргл; і нарешті, це покровитель рідної землі його матері Малуші і дядька Добрині — Дажбог, Ярило–сонце. Всі вони стали поряд із Перуном як рівні кумири–божества. Через возвеличення на священному пагорбі усіх шести кумирів найбільших князівств Володимир стверджував єдність східнослов’янського регіону. Цей пантеон — шестибожжя перше прагнув закріпити єдність земель східнослов’янського світу під егідою Києва, який їх захищав від ворогів і урівнював у політичному становищі.
Звідси така величезна популярність Володимира у народній творчості на всьому терені східного слов’янства — у численних казках, переказах, билинах, обрядових піснях. Жоден київський князь не мав такої популярності в народній пам’яті, як князь Володимир. Ми не знаємо жодного народного переказу — свідчення любові народної до знаменитого батечка Володимирового — полководця Святослава, якому літописець присвятив чимало палких слів. Не знаємо нічого схожого й про Ярослава Мудрого чи Володимира Мономаха. Але про Володимира Святославича до наших днів, майже через тисячу літ, дійшла величезна фольклорна спадщина. Народна популярність князя Володимира пояснюється двома причинами: Володимир — перший Рюрикович, який був уже місцевого, слов’янського походження через свою матір, деревлянську княжну Малушу; Володимир об’єднав під своєю рукою найважливіші слов’янські князівства, надавши рівні права їхнім богам і елітам під моральною управою Києва.
Між іншим, ця реформа Володимира, це “шестибожжя” (Перун, Хорс, Мокоша, Стрибог, Сімаргл, Дажбог) підтверджує думку деяких істориків XIX ст., зокрема М. Костомарова, що політична структура Київської держави не була унітарною, що це була первісної форми конфедерація основних східнослов’янських держав–князівств.
Та “шестибожжям” тільки розпочиналися реформи Володимира.
Ставши керманичем величезної країни, князь Володимир мусив зміцнювати рубежі своєї держави й відбиватись від сусідів, що прагнули розшматувати ту чи іншу її частину. Володимир продовжував закріплювати території своїх володінь, які підбив під свій меч його батько — князь Святослав. Так 981–982 рр. він здійснює походи для остаточного підпорядкування в’ятичів, а також радимичів, на яких наклав податок на плуг. Здійснює походи проти литовського племені ятвягів на північному заході.
Зміцнивши свої порубіжні володіння, Володимир запроваджує важливу адміністративну реформу. Він ліквідовує племінні княжіння й замінює місцевих князів та представників могутніх боярських кланів своїми намісниками. Всю територію країни він ділить на вісім волостей, на чолі яких поставив своїх управителів — волостелів. Пізніше на чолі кожної волості були поставлені його сини. Це підірвало антицентристські угрупування племінної аристократії й зміцнило владу Києва над усією східнослов’янською територією, що визнавала владу київського володаря.