Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
У 964–965 рр. Святослав розгромив цю державу, яка переживала тяжкі часи після тривалої громадянської війни, яку роз’їдали релігійні та інші суперечності. Святослав підпорядкував Києву численні народи Північного Кавказу, що були під Хазарським каганатом — касогів, ясів; він підпорядковує собі значні території Причорномор’я, Криму, тобто райони, які були під контролем Візантійської імперії. Згодом це піднімає Візантію проти Русі й проти Святослава.
Святослав здійснює великі походи на Подунав’я, на Болгарію. Ми знаємо про них з багатьох літературних джерел, із високим патріотизмом пише про них і “Повість врем’яних літ”. Цей пієтет ченців–християн підхоплює історіографія, спочатку російська, самодержавно–монархічна, а потім і українська, яка оспівувала згодом загарбницьку діяльність династії Рюриковичів. Метою цих походів Святослава на Дунай було оволодіння територією на нижньому Подунав’ї разом із значним торговим центром — містом Переяславцем. Імовірно, зважаючи на ослаблення в цей період Болгарського царства, проти якого озброїлась Візантійська імперія, Святослав прагнув здобути болгарський трон як законний спадкоємець болгарського княжого роду, зважаючи на болгарське походження своєї матері — княгині Ольги–Єлени.
Святослав справді був активним полководцем, мужнім воїном, великим завойовником, був людиною відважною, особисто невибагливою у побуті — це справді непоганий приклад для воїнства. Але для керманича держави головне — бути не завойовником, а упорядником життя власної країни, просвітником, будівничим, мудрим правителем.
Святослав не прийняв Ольжиної традиції християнства, він виховувався варязькою дружиною, яка оточувала ще князя Ігоря; від неї була прийнята ним завойовницька ідеологія. Святослав негативно ставився до християнства, хоча княгиня Ольга намагалася навернути його до цієї віри. Святослав, як і Олег, влаштовував у Києві, як це довів М. Брайчевський, антихристиянські погроми, особливо в той період, коли він зазнавав невдач у болгарських походах. Такий погром зафіксовано в 968 р., після його повернення з першого дунайського походу і пізніше, у 970–971 рр., зокрема й у Болгарії.
Російський історик XVIII ст. В. Татищев повідомляє, що після поразки Святослава від війська імператора Іоанна Цимисхія, князь розлютився на всіх християн, котрі були в його дружині, і “не пощадив” навіть свого “єдиного брата Гліба” який, певно, також був християнином, віддав усіх “на різні катування”…
Про дунайські походи Святослава існує численна література.
Сучасний російський історик А. Сахаров написав велику й детальну монографію про діяльність цього князя. Але в оцінках його він опирається на праці, традиційні для нашої історіографії,— оспівування, ідеалізація князя Святослава та його політики завоювань, що відповідало анексіоністським уподобанням російських імперських ідеологів різного ґатунку. І справді, Святослав започаткував своїми завоюваннями утворення величезної території імперії Рюриковичів. Між тим, в історичних оцінках інших авторів все частіше зустрічається теза про те, що такі завоювання були непотрібними для Київської держави: вони непомірно розширили її територію, ослабляли центр, вимотували матеріальні й людські ресурси, а головне — зруйнували на сході заслін із держав, що стримували натиск кочовиків на східноєвропейську рівнину, котрі згодом перетворили тутешню цивілізацію в руїну.
Реформи Володимира Великого
Тепер звернімо увагу на події в історії Київської держави після загибелі князя Святослава під час повернення з другого дунайського походу в 972 р., коли на нього напала орда печенігів біля дніпровських порогів і вщент розгромила його дружину. Князь Святослав був убитий. І печенізький хан Куря, за переказами, череп князя Святослава оббив золотом, зробивши з нього чашу, і написав віщі слова: “Хто шукає чужого, губить своє”.
Ідучи на Подунав’я, князь Святослав залишив у Києві свого старшого сина Ярополка, який був народжений від першої його жінки — угорської князівни, яка мала слов’янське ім’я — Предслава, як говорять деякі джерела. На ті часи угорські володарі прийняли християнство, отже, жінка Святослава була християнкою. Деякі історики справедливо вважають і самого Ярополка християнином, адже його виховувала не лише мати–християнка, але й християнка бабуся, княгиня Ольга. Отож і виходить, що Ярополк був першим християнським князем (після Аскольда, звичайно) на київському княжому престолі.