Діаболік

Потім ми перейшли до нудного завдання із засвоєнню хімічних речовин. Для мене це виявилося найскладнішим, оскільки я не відчувала дії жодного з опіатів, тож мені доводилося імітувати той ефект, який вони справляли на Сайдонію.

— Пам’ятайте, — наказувала Сутера, зіниці якої були розширені від дії парів, котрі вона щойно вдихнула. — Відпочинок без... чого?

— Недбалості, — мляво відповіла Донія.

— Сміх без..?

— Манії.

— І завжди знайте міру. Рекреаційні хімікати, але в жодному разі не нейротоксичні, — повчала Сутера, кружляючи по кімнаті під дією хімічних імпульсів. — Залежність — це найжалюгідніша риса. Вам знадобляться медичні боти, щоб вилікувати мозок, а тим часом підуть чутки про скандальне дівчисько з родини Імпірінс. А нейротоксини... навіть найкращі медичні боти в Галактиці не зможуть вилікувати вас після звикання до них.

Донія не всі наркотики переносила добре. Усе, що заряджало енергією, робило її стурбованою і знервованою. Усе, що сповнювало відчуттям ейфорії, — перетворювало на божевільну. Одного разу мені довелося змусити Сутеру ну Імпірінс перервати урок, щоб провести Донію до ліжка.

Її вага виявилася завеликою для мене через зменшення об’єму м’язової тканини, тому я повела її коридором, підтримуючи за плечі. Усю дорогу до кімнати Донія ліниво посміхалася мені. Упавши на ліжко й незграбно розкинувши руки та ноги, вона продовжила реготати і плести дурниці на зразок:

— Ти світишся зсередини.

— Неправда, — запевнила я її.

— Правда. Ти сяєш, як зірка, Немезідо. Прекрасна зірка, — Вона простягла руку і зачаровано провела пальцями по шкірі моєї руки. — Ти — Наднова зірка.