Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
В блузі були в мене обірвані ґудзики, з голови показалась кров. Вона в мене якось скоро присихає.
Зразу промив голову і лице в кориті, де поїв коні Константан, причесався, трохи посидів і побіг просить Катю або хазяйку скоріше пришить ґудзики. Вбігши в кімнату, побачив батька і Андрія!
Забувся про немилу пригоду, кинувся вітаться з дорогим гостем. Після радісного привітання батько питає: «А як там у тебе з Законом Божим?» — «П'ять!» — «Ну, коли п'ять, маєш за це!» — і дає мені часи з срібним ланцюжком. Мій перший власний вимріяний дзигарок! Забув і про ґудзики…
По обіді пішли ми до недалекої фотографії Стояновського зробить напам'ять світлини. Заховалась вона до сьогоднішнього дня. На ній видно ланцюжок, що спускається зверху над бортом блузи, і видно тільки один ґудзик. Тоді, оглядаючи фото, думали всі, що я розіпнув блузу, щоб було видно ланцюжок, ще й сміялись.
На другий день приніс я свідоцтво. Сам не вірю: з руського та арифметики по чотири, а решта п'ятки! Навіть з рисунків. До мого гарного гаманця помандрував новісінький срібний карбованець та такі ж два полтинники.
На свята поїхали ми втрьох додому. Багато було радості та гордості! Галя дивилась в брата, як в образ! З почуттям задоволення і якоїсь пихи приймав оказуване признання. Андрій пробув три дні, а я — тиждень і вертався сам знайомою дорогою.
Тепер ще пильніше прикладався до наук. Андрій перестав мене пильнувать. Роздзвонилась весна птичими концертами, чарівний май наситив повітря запахами квітів, в теплих водах моря почалось купання. Вода така густа, що плаваєтъся поверху, тіло не тоне. Гаряче південне сонце сушить одразу, тільки вийдеш з води. На тілі дрібнісінькими кристалами виступає сіль. Близився кінець шкільного року, далі — екзамени.
Своєму приятелеві Вані Чупахінові я поміг стать в ряді кращих учнів, до того був в середняках. Взагалі нікому в помочі не одмовляв.
Чекала мене радісна несподіванка. Моє свідоцтво мало п'ятки з усіх предметів. Рада педагогічна постановила перевести мене до IV класу з першою нагородою і звільнить з екзаменів!
Не можна виразить того, що переживалось. Задоволення, вдячність, радість і гордість. Народилось почуття певності своїх сил, віра в майбутнє. Прийшлось в тім часі пережить цікаву, небезпечну пригоду. Маючи час до закінчення шкільного року урочистим актом, пішов я до Чупахіна в гості трохи проробить разом щось до його наступного екзамену.
Ваня, вдячний за поміч, запросив покатать баркасом під вітрилами. Міцний човен-баркас легко понісся під лагідним береговим вітром, Ваня управляв вітрилами справно, баркас повертався і їхав проти вітру! Це була цікава новина, на Дніпрі їздилось з одним прямим вітрилом, з вітром на один і другий бік, проти вітру не умілось.
Ця новина мені дуже подобалась, сказав про це Вані, а той скерував човна од берега в море. Було під вечір, од берега подуло міцніше, баркас набирав більшої скорості, розрізав хвилі, нісся як на крилах. Хвилі ставали вищі, вітер міцніший, почало нас покроплювать.
Берег був далеченько і потемнів, в порту запалились світла. Ваня почав повертать до берега, баркас заколихало, хвиля ударила в борт — і одразу облило нас водою! Зробилось страшнувато.
Ваня знову випровадив справно човна з вітром і почав повертать до берега з другого боку. Вітрила залопотіли, щось затріщало, знову баркас вдарила хвиля, нова порція води хлюцнула на нас і в човен. Хотя ж плавав я добре, тепер злякався здорово. Ваня кричав, щоб не боятись, а виливать з човна воду шапликом.
Берег був щораз дальше. В страху мене трясло, робилось холодно, хоть виливав воду пильно. Що буде дальше? Щось кричу до приятеля… Той досить спокійно озивається, що батько їхатиме скоро з Єйська і нас підбере, а він держатиме на маяк, що стоїть посередині дороги. До Єйська 35 км од Маріуполя. Дійсно, в скорім часі блиснуло світло, а портового уже не було видно. Ваня, син моряка, знався добре на цих справах, був спокійніший, тільки ослаб од їзди, а я не умів йому помогти при вітрилах. Ця наука прийшла пізніше.
Недалеко маяка показались огні пароплаву, вертався капітан Чупахін. Ваня скерував баркас в світло прожектора. Нас замітили і прийняли на пароплав. Там напоєно гарячим чаєм і положено в ліжко під теплі одіяла. За дві години були ми в порту.
Мати Вані накормила нас, напоїла і поклала спать. Спалось міцно і довго. А що думає Андрій? Ніколи не приходилось ночувать поза домом. Прийшлось вислухать дещо неприємних слів. Андрій дійсно був стривожений не на жарт. Добра господиня аж плакала і з тривоги, і з радості, що такий гарний «оглан» найшовся, говорила, що її «хиз» не спали та плакали. По гречеському «оглан» — хлопець, «хиз» — дівчина.