Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
Повернувшись додому й дізнавшись про все, що сталося в Тарасконі за його відсутності, герцоґ, як і передбачав Ернан, звільнив Ґійома з-під арешту і лише суворо поганив його. Амністія, проте, не торкнулася тих кількох наближених Ґійома та Робера, які також були взяті під варту, — герцоґ наказав кинути їх до найглибшого підземелля замку й негайно забув про їхнє існування. Решта учасників наруги над Едженією, як засвідчили подальші події, могли лише позаздрити своїм товаришам, що спокійнісінько відсиджувались у в’язниці. Невдовзі ті, хто був причетний до тих ганебних подій, але зберіг свою свободу, один за іншим почали гинути за вельми підозрілих обставин. Їм не вдавалося врятувати життя навіть квапливою втечею — де б вони не хвалися, всюди їх знаходила смерть, спрямована (в чому ніхто не сумнівався) рукою Ернана де Шатоф’єра.
На відміну від Робера, який, маючи певну частку здорового глузду, пристрасно дякував небесам, що на той час перебував у Барселоні і не брав участі в братових розвагах, Ґійом був надто дурний і самовпевнений, щоб тверезо оцінити ситуацію й по-справжньому налякатися. Звістки про кожну наступну смерть викликали в нього напади люті, він скаженів, на всі лади проклинав Ернана і підсилав до нього найманих убивць, яких за кілька днів знаходили мертвими, як правило повішеними на шибениці в Шатоф’єрових володіннях.
Незавидне становище Ґійома погіршувалося ще однією суттєвою обставиною. Десь за тиждень по смерті Едженії стало відомо, що Ернан був таємно заручений з нею. Певна річ, за її життя вищий світ поставився б до такої звістки вельми несхвально, проте постфактум це було сприйнято спокійно і з розумінням. Таким чином, не зовсім законні з формальної точки зору дії Ернана набували в очах суспільства певну видимість законності, переходячи в площину кровної помсти, що завжди вважалося справою святою й гідною якнайглибшої поваги.
Ґійом був приречений — це розуміли всі, крім нього самого. Робер вже відверто примірявся до титулу спадкоємця Ґасконі та Каталонії. Герцоґ ще більше замкнувся в собі і став уникати старших синів майже так само, як і меншого. Чимдалі нестерпнішим робилося Філіпове життя в батьківському домі. Щоразу, зустрічаючи Ґійома, він ледве стримувався, щоб не накинутися на нього, і про себе дивувався, чому Ернан зволікає з розправою. Ґастон д’Альбре, який знову посварився з герцоґом (він вимагав суду над Ґійомом і позбавлення його, вкупі з Робером, права успадкування майорату), пропонував Філіпові поїхати разом з ним та Амеліною до Беарну. Однак тоді Філіп перебував у стані глибокої депресії і відкараскався від кузена непевною обіцянкою згодом подумати над його пропозицією.
А вночі, напередодні свого від’їзду, до Філіпа прийшла Амеліна. Вона швиденько роздяглася, забралась у ліжко і припала до його вуст палким поцілунком. Можливо, то була найсприятливіша нагода подолати властивий кожному підліткові страх перед першою близькістю з жінкою, адже наразі Філіп, як ніколи раніше, потребував ніжності й ласки, він так жадав забутися в обіймах любої й дорогої сестрички… Проте тієї ночі між ними так нічого й не сталося. Філіп був ще надто слабкий, виснажений, знесилений усім пережитим. Вони лежали поряд, обіймаючись і цілуючись — ласкаво, але без пристрасті, як брат і сестра, — і Філіп виговорив Амеліні все, що накипіло в нього на душі, все, що його гризло, а потім просто заснув, міцно пригорнувшись до неї, до її теплого та ніжного тіла. Тієї ночі він спав спокійно й безтурботно.
Вранці їх розбудив Ґастон (слуги не наважувалися) і все питав, чи скоро будуть діти. Ось на такій піднесеній ноті вони й розпрощалися. А позаяк було ще рано, то Філіп лишився лежати в ліжку, не знаючи, де йому подітися від сорому та збентеження. Що ж то буде, думав він, коли за місяць-другий Ґастонові заманеться поспитати у лікаря, чи не вагітна, бува, його сестра, а той, здивовано підвівши брови, відповість: „На Бога, монсеньйоре! Таж вона ще незаймана“. Кпинів вистачить надовго, це точно! „Так ти спав з Амеліною чи просто спав з нею? І скільки разів ви отак просто спали удвох?“ Нічого сказати, гарненькі справи…