ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Таким чином, уявлення є, по суті, відтворюючим сприйняттям. Однак воно часто відрізняється від початкового сприйняття:

уявлення, звичайно, слабкіше за сприйняття. Лише в окремих людей уявлення бувають дуже яскравими: деякі письменники, художники, композитори нібито бачать і чують персонажів своїх романів, картин, опер;

уявлення не бувають стійкими і незмінними образами того чи іншого предмета. Уявлення є процесом, а не зафіксованим нерухомим образом. Кожен відчув на собі процес «танення» того чи іншого образу з плином часу, коли одні деталі предмета виступають на перший план, а інші зникають.

Люди помітно відрізняються один від одного за колом своїх уявлень. Індивідуальні відмінності виявляються в переважаючих видах уявлення. Є люди, в яких дуже яскраві уявлення, вони «бачать» все те, про що їм розповідають, «бачать» героїв книг, які читають, і т. п. Інші люди мають яскраві слухові уявлення, вони нібито перебувають у світі слухових образів.

Живі, конкретні й точні уявлення не виникають самі по собі, вони розвиваються лише в процесі певної діяльності, в тому числі у процесі навчання і сприйняття.

Уявлення пов'язані з усіма психічними процесами і відіграють велику роль у психічному житті людини. Процеси мислення, пам'яті й уяви ніколи не проходять без участі уявлень. Суттєва роль уявлень і в емоційних реакціях, і у вольових виявах людини.

Пам'ять — це процес організації і збереження минулого досвіду, який робить можливим його повторне використання в діяльності чи повернення в сферу свідомості. У визначенні дуже точно вказується на часову сутність пам'яті, її віднесеність до минулого, теперішнього і майбутнього.

Те, що сприймається людиною, не зникає безслідно: в корі великих півкуль головного мозку зберігаються сліди від процесу збудження. Ці сліди створюють можливість виникнення збудження і тоді, коли подразник відсутній. На основі цього людина може запам'ятати і зберегти, а потім відтворити образ відсутнього предмета чи відтворити засвоєні раніше знання. Фізіологічним механізмом пам'яті є асоціації, в основі яких лежить зв'язок між окремими фактами і явищами, відображеними у свідомості людини. Пам'ять засновується на асоціаціях за схожістю, спорідненістю і контрастом.

Як і сприйняття, пам'ять є процесом відображення. Однак особливість пам'яті в тому, що вона має справу з отриманими раніше образами і поняттями. Інакше кажучи, якщо сприйняття відображає матеріальні предмети і явища безпосередньо, то пам'ять відображає образи (поняття), котрі сприймалися (осмислювалися) в минулому.

Основними процесами пам'яті є запам'ятовування, збереження (забування) і відтворення.

Запам'ятовування визначається як процес, що забезпечує зберігання отриманих вражень (матеріалу) в пам'яті. Воно виступає як важлива умова наступного відтворення матеріалу. Запам'ятовування починається із затямлення, котре здійснюється мимоволі (ненавмисно). Потім людина може ставити за мету свідоме затямлення значущого матеріалу. У цьому разі відбувається довільне (навмисне) запам'ятовування. Запам'ятовування само собою, якщо воно пасивне, якщо в ньому не бере участь наше «Я», — це накопичення багатств у лабіринті, ключі від скарбниці якого знаходяться у величезній заплутаній зв'язці. І ключі ці безликі. Образно кажучи, запам'ятовування без мети, без особистісного значення — це стрілянина в порожнечу.

Емоційне забарвлення матеріалу сприяє його запам'ятовуванню. Людина пам'ятає образи, з дитинства береже неповторні миттєві радощі. Вона на довгі роки запам'ятовує куточки міст чи лісові стежки, якщо з ними було пов'язане щось значуще, важливе для її серця.

Збереження і забування представляють собою дві сторони єдиного процесу довготривалого утримання сприйнятої інформації. Збереження — це динамічний процес, який здійснюється на основі активної переробки, узагальнення і систематизації матеріалу. Зберігається і пам'ятається добре все те, що лежить у системі свідомо організованого, спланованого життя. Забування — процес випадання певної інформації з пам'яті людини.

Забувається насамперед те, що перестає бути для людини суттєвим і значущим. Крім того, швидко забувається інформація в тому разі, якщо вона при запам'ятовуванні була погано «укладена» в пам'ять.

Відтворення — процес, який полягає у відновленні й реконструкції актуалізованого змісту пам'яті. Відтворення пов'язане з розумовими діями, котрі й здійснюють реконструкцію відтворюваного матеріалу (зміна плану, перестановка, переконструювання матеріалу і т. п.). Саме в реконструкції виявляється неможливість трактування процесу відтворення лише як процесу згадування, в його відокремленні від мислення, мови, установок людини. По суті, людина ніколи не відтворює зміст пам'яті в тій формі, в якій він запам'ятовувався.