ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
- Автор: Бедь Віктор
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних факультетів, а також для працівників правоохоронних органів і тих, хто цікавиться проблемами юридичної психології.
Навіювання може здійснюватися у вербальній і невербальній формі (гримання, тихий шепіт, наказ і т. п.). Побічне навіювання досягається за допомогою передачі інформації і відомостей про життєдіяльність правопорушника, котрі створюють в нього уявлення про повну, вичерпну інформованість працівника правоохоронних органів (нейтральні за формою висловлювання, наприклад, слідчого про деталі взаємин правопорушника з його спільниками, нюанси про його роботу чи захоплення і т. п.). Навіювання як метод психологічного впливу на особистість (до речі, навіювання може бути використане і стосовно потерпілого, свідка) розраховане на придушення волі людини, підпорядкування її вимогам особи, яка здійснює навіювання.
Ефект навіювання підвищується, якщо юридичний працівник враховує такі фактори:
- вік людини. Наприклад, підлітки більшою мірою піддаються навіюванню, ніж дорослі;
- психічний і фізичний стан правопорушника, потерпілого чи свідка. Практика показує, що люди втомлені піддаються більшою мірою навіюванню, ніж люди з хорошим самопочуттям;
- авторитет слідчого, інспектора чи іншого юридичного працівника. У численних дослідженнях соціальних психологів виявлено, що вирішальною умовою ефективності навіювання є авторитет тієї особи, котра намагається навіяти щось іншій. Пояснюється це тим, що авторитет створює додатковий елемент впливу на джерела інформації.
Серед методів психологічного впливу на особистість слід назвати метод прикладу. Суть цього методу полягає в тому, що в процесі виховної роботи відтворюються дії, прийоми, манери, правила поведінки в спілкуванні. Здавалось би, метод прикладу є чисто педагогічний спосіб впливу на інших людей. Але в основі цього методу лежить психологічний феномен — наслідування. Схильність людей до наслідування не можна вважати сліпим, механічним копіюванням дій і вчинків інших людей (сказане стосується насамперед підлітків і дорослих людей, в дитячому віці наслідування часто має не-усвідомлений характер).
Методом прикладу юрист передає своє ставлення до об'єктів, явищ життя, до діяльності, до інших людей через власну роботу, дію і поведінку. В юридичній психології за допомогою методу прикладу можна викликати критичне ставлення до правопорушника, потерпілого, свідка до себе за рахунок зіставлення конкретних дій, вчинків і висловлювань тієї особи, що чинить вплив, зі своїми власними. Особливу важливість цей метод набуває в роботі з неповнолітніми і тими правопорушниками, які порушили закон вперше.
Отже, в арсеналі юриста досить багато методів вивчення особистості, яка його цікавить, і психологічного впливу на неї. У зв'язку з цим перед ним постає завдання добре засвоїти ці методи і вміло ними користуватися в конкретних ситуаціях.
Розділ 3
ЗАГАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ В ЮРИДИЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ
Юридична психологія, як самостійна галузь психологічної науки, широко використовує теоретичні положення, розроблені в загальній і соціальній психології. Це стосується насамперед таких понять, як психіка і свідомість особистості, її психічні процеси, властивості і стани, соціально-психологічні явища (поведінка, спілкування, взаємодія людей і т. п.). Без знання загальнопсихологічних і соціально-психологічних основ неможливо вивчати конкретні психолого-правові явища.
§ 1. Поняття про психіку і свідомість особистості
На відміну від неорганічної природи, будь-який живий організм взаємодіє з навколишнім середовищем. Психіка — вища форма взаємозв'язку живих істот із навколишнім світом, виражена в їхній здатності реалізовувати свої спонукання і діяти на основі інформації про нього. За допомогою психіки тварина і людина активно відображає об'єктивний світ і на цій основі здійснює регуляцію своєї поведінки і діяльності.
Психічне відображення виникло в процесі довготривалого розвитку живої матерії, кори головного мозку і найпростіших суб'єктивних явищ — переживань, емоцій, а також найпростішої форми пізнання — відчуттів.
В основі роботи мозку лежить рефлекс, тобто закономірно виникаюча відповідь організму на подразнення, яке йде із зовнішнього середовища чи з внутрішніх органів. Видатний фізіолог і психолог І. Сєченов пояснював, що «всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження є рефлексами». Він виділив в них три основні ланки:
а) початкова — зовнішні подразнення і перетворення їх органами почуттів у процес нервового збудження, яке передається в мозок;
б) середня — процеси збудження і гальмування в мозку і виникнення на цій основі психічних станів (відчуттів, думок, почуттів і т. п.);
в) кінцева — зовнішнє подразнення.
Цей механізм рефлекторної діяльності характерний для простих рефлексів. Останні дослідження фізіологів показали, що складним рефлексам відповідає ще один, четвертий елемент — зворотний зв'язок. Він інформує мозок про характер тих змін, які відбулися в даний момент в організмі, і якщо мозок виявляє відхилення від заданої ним програми (дія у відповідь виконана невдало), він відразу ж посилає нові сигнали про корекцію дії.
Таким чином, анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності забезпечує:
а) прийом зовнішніх і внутрішніх впливів;
б) перетворення їх у нервові імпульси і передачу в мозок;
в) розшифровку і переробку прийнятої інформації, видачу команд у вигляді нервових імпульсів до м'язів (залоз);
г) прийом і передачу в мозок інформації про результати здійсненої дії (зворотний зв'язок), і за необхідності — корекцію повторних дій.
Рефлекторний принцип психічної діяльності дав змогу І. Сєченову зробити дуже важливий для психології висновок про детермінованість, причинну обумовленість усіх дій і вчинків людини зовнішніми впливами.
Ідеї І. Сєченова про рефлекторний характер психіки та її регулятивну роль у поведінці людини і тварин були експериментально підтверджені й конкретизовані І. Павловим — творцем учення про вищу нервову діяльність.
Рефлекси за походженням бувають двох видів: вроджені й набуті, або, за класифікацією І. Павлова, — безумовні й умовні. Безумовні рефлекси є функцією головним чином нижчих відділів центральної нервової системи, котрі розташовані в підкіркових утвореннях головного мозку і в спинному мозку. Безумовний рефлекс здійснюється на основі постійного, генетично обумовленого нервового зв'язку між чуттєвими (сприймаючими) елементами нервової системи і виконавчими органами. Прикладами безумовних рефлексів є звуження зіниць під дією світла, кашель при попаданні в гортань стороннього тіла, смоктальні рухи новонародженого та ін.