ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
- Автор: Бедь Віктор
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних факультетів, а також для працівників правоохоронних органів і тих, хто цікавиться проблемами юридичної психології.
Абстракція — це таке пізнання дійсності, котре полягає в розумовому відволіканні від ряду несуттєвих ознак (властивостей) предметів і відносин між ними з метою виявлення суттєвих ознак (властивостей). Без процесу абстракції неможливе проникнення «в глибину» явища чи предмета, вивчення його суті. Так, вирішуючи будь-яку юридичну проблему, спеціаліст розкладає її на складові огляду впливу на проблему, що вивчається (операція порівняння), виділяє в ній найбільш суттєві, головні складові, виключаючи при цьому другорядні, несуттєві елементи (операція абстракції). Виявлені суттєві частини (ознаки) проблеми стають основою майбутнього рішення.
Конкретизація — розумова операція, котра означає перехід від загального до одиничного (одиничне при цьому відповідає цьому загальному). Конкретизувати — значить навести приклади, факти, ілюстрації, які підтверджують загальне теоретичне положення, закон, те чи інше психолого-правове явище. Конкретизація пов'язує знання людини з реальною практикою і допомагає правильно зрозуміти дійсність.
Розумові операції абстракції і конкретизації взаємопов'язані між собою — і ті й інші як підсумок пізнання є проникненням в суть предметів (об'єктів) і явищ.
Залежно від способів виконання розумових дій виділяють три види мислення:
предметно-дійове — вид мислення, пов'язаний з практичними діями над предметами. Це найбільш елементарний вид мислення, який представляє собою безпосереднє сприйняття предметів у процесі дій з ними. Основними умовами розв'язання розумових задач у цьому разі є правильні дії (прийоми) людини з відповідними предметами. Цей вид мислення широко репрезентований у людей масових робітничих професій;
наочно-образне — мислення, що ґрунтується на сприйнятті й уявленні. Людина оперує наглядними зображеннями предметів і об'єктів через їхні образні уявлення. Наприклад, переставлення меблів на місці злочину. Слідчий може уявити собі, як стояли меблі в кімнаті до моменту скоєння вбивства, що змінилося в розташуванні меблів під час бійки і т. д. Образи слугують тут способом вирішення поставленого перед юристом завдання. Добре розвинуте наочно-образне мислення — серйозний помічник у діяльності юриста;
абстрактно-логічне — мислення поняттями шляхом розмірковувань. Розмірковувати — означає пов'язувати між собою різні поняття, щоб у підсумку одержати відповідь на питання, яке постає перед людиною, розв'язати розумову задачу. Абстрактно-логічне розмірковування використовується при розв'язанні задач із математики і фізики, хімії і теоретичної механіки і т. п. У цьому разі людина послідовно аналізує умови задачі, з'ясовуючи, що їй відомо, що невідомо і як можна на основі відомого розв'язати конкретну задачу. Абстрактно-логічне мислення — головне в мисленні юридичного працівника, на котре він спирається при складанні версій події, що відбулася в оперативно-розшуковій діяльності, під час допиту, слідчого експерименту і т. д.
Процес мислення починається загальним логічним законом. І все-таки у різних людей мислення неоднакове. Індивідуальні особливості розумової діяльності людини — насамперед результат розвитку його розуму в процесі навчання, діяльності, життя.
Відмінності в мисленні людей проявляються в різноманітних якостях мислення, найбільш суттєвими із них є:
- широта розуму (виявляється, з одного боку, в широкому кругозорі, різносторонній допитливості, а з іншого — характеризується всебічним і творчим підходом до пізнання теорії і практики);
- глибина розуму (виявляється в умінні проникнути в сутність складних питань життя і діяльності, зрозуміти причини виникнення подій і явищ, передбачити їх розвиток і т. д.);
- самостійність мислення (вміння людини висувати нові завдання і знаходити потрібні рішення і відповіді без допомоги інших людей, але спираючись на їхні знання, думки і досвід);
- критичність розуму (характеризується вмінням людини строго й об'єктивно оцінювати свої і чужі думки, старанно доводити і перевіряти всі положення і висновки, що висуваються);
- гнучкість розуму (самостійність і свобода думки при виборі способу розв'язання нових задач; це розум, якому чужі трафарети і шаблони);
- швидкість розуму (здатність людини швидко розібратися в складній ситуації, швидко обдумати і негайно прийняти правильне рішення).
Усі названі якості мислення розвиваються в процесі пізнавальної та практичної діяльності людей.
Уявлення того, що в минулому людина не сприймала створення образів предметів і явищ, з якими раніше вона не зустрічалася, виникнення ідеї того, що лише буде створено, складає особливу форму психічної діяльності — уяву.
Уява — це створення людиною чогось нового: нових образів і думок, на основі яких виникають нові дії та предмети.
Хоча уява відноситься до пізнавальних процесів, вона служить людині не лише для пізнання навколишнього світу, а й для його перетворення.
Фізіологічною основою уяви є процес утворення нових поєднань і комбінацій з тих тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, які вже склалися за минулий досвід. Важливу роль в утворенні нових зв'язків відіграє слово, котре оживляє нервові зв'язки, які раніше не вступили в поєднання один із одним, сприяє виділенню в предметах нових ознак.
Залежно від активності й усвідомленості людиною створення нових образів виділяють такі види уяви:
мимовільна уява. У цьому разі нові образи виникають під впливом малоусвідомлених чи взагалі неусвідомлених потреб і намірів людини. Уява виникає «сама собою», без будь-яких спрямованих зусиль. Наприклад, дивлячись на дивакуваті хмари, що пливуть на небі, людина «бачить» обрис тварини, якусь конструкцію. Мимовільна уява найчастіше виникає у сновидіннях, у стані напівсну, «бездумного» відпочинку і т. п.;
довільна уява. Вона являє собою процес навмисної побудови образів у зв'язку зі свідомо поставленою метою в тій чи іншій сфері діяльності. Наприклад, адвокат, очікуючи індивідуальної бесіди зі своїм підзахисним, будує уяву про те, як може відбуватися спілкування. При цьому образи в нього виникають у результаті спеціального наміру — створити щось конкретне в ході бесіди для з'ясування певних питань.
Залежно від оригінальності є:
відтворювана уява. Її суть у тому, що уява нового — для цієї людини — образу предмета чи явища відтворюється на основі словесного опису, сприйняття зображення у вигляді карт, схем, креслень і т. п. Прикладом відтворюваної уяви може служити реконструкція слідчим події, що відбулася за окремими фактами, деталями і слідами, які збереглися;