Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Радник гетьмана з національної безпеки
Пройшов через невеличке приймальне приміщення й опинився в кабінеті. Наблизився до броньованого скла, намагаючись крізь крижані візерунки побачити скутий морозом простір Дніпра, далеку темну смугу лівого берега й мертві контури невеличкого безіменного острова посередині ріки, але не побачив нічого. Це приміщення також було пограбовано — можливо, не з такою люттю, як кабінет гетьмана, але дверці сейфа були відкриті, меблі винесені, картини зірвані зі стін, а комп'ютер розбитий ударами сокири. Зазирнув до маленької кімнатки відпочинку що примикала до кабінету Тут було зовсім темно. Рефлекторно підніс ліву руку й натиснув одну з чотирьох клавіш контролю освітлення. З цієї абсурдної затії, звичайно, нічого не вийшло. Тоді Фавн спересердя стукнув кулаком по всіх клавішах — і ледь не знепритомнів: по периметру підлоги й згори — в стелі — засвітилися вогники аварійної підсвітки. Фавн забув, коли бачив востаннє електричне світло. Подумав, що потужні аварійні акумулятори, встановлені в підвалах палацу залишились неушкодженими.
Керований неусвідомленим інстинктом, Фавн просунув руку знизу підвіконня, якраз там, де залишилась ніша від виламаної грабіжниками батареї водяного опалення, — клацнув замок, й підвіконня легко відійшло, відкриваючи добре обладнану в стіні схованку. Фавн дістав звідти масивний пістолет «Беретта» М9А11 з трьома запасними магазинами, по п'ятнадцять патронів у кожному, потужний електричний ліхтар, обов'язковий у наборі американських полісменів (перевірив — ліхтар працював), та у темно–коричневих шкіряних піхвах кинджал морських піхотинців Конфедерації.
Поклав свої знахідки до мішка, додав до цього скарбу кілька випадково вцілілих книжок, вимкнув аварійне освітлення і почав поволі підніматися запасними сходами на верхній — четвертий — рівень. І раптом почув хрипке дихання, що долинало з верхньої площадки. Фавн тихо дістав з мішка електричний ліхтар і увімкнув: яскравий пучок світла вихопив вишкірену морду, рубіновими жаринами засвітилися очі вовка, готового до стрибка. Фавн, який тримав автомат ІЖ-107 у лівій руці, рефлекторно, не роздумуючи ні секунди, дав коротку чергу: велике обезголовлене тіло хижака забилося в конвульсіях. Пройшовши до вестибюля. Фавн вимкнув електроліх–тар й почув стриБожені вигуки братчиків, які кинулися вгору на звук автоматної черги.
Першим прибіг, задихаючись, Мармиза:
— Що сталося?
— Вовк… на сходах.
Мармиза вийшов на сходову площадку й приволік за хвоста тіло вбитого вовка.
— Добра робота, — похвалив Фавна. — А хутро нам пригодиться. Важкий, собака.
Тимчасом прибігли всі учасники експедиції. Ні зброї, ні продуктів братчики не знайшли, тільки пощастило лікарю Гальперину, який в одній з кімнат знайшов картонну скриню з американськими антибіотиками, термін дії яких закінчився у жовтні 2077 року. Гальперин сказав, що це не має значення, бо, як правило, строк дії цих препаратів можна продовжити на два–три роки.
Усівшись у сани (вовка поклали до мішка й тягли на мотузці позаду саней, бо інакше коні, чуючи гидкий сморід хижака, намагалися вирватися з упряжі — ледве вдалося їх заспокоїти), братчики розпили з горла пляшку самогону (Фавн відмовився), заїли салом, збереженим ще з Різдва, й рушили в безпроглядну ніч. Чміль заспівав журливу пісню:
Братчики дружно підхопили її. Тільки Фавн не знав ні слів, ні мелодії цієї пісні.
17
Наступної ночі, коли Фавн уже спав, до дверей бліндажа постукали. Фавн витягнув з мішка, що лежав під ліжком, «Беретту» й підійшов до дверей:
— Хто там?
— Відкрийте, — почув глухий жіночий голос.
Сховавши «Беретту» під подушку де лежала завжди Біблія, обережно відчинив двері. Перед ним стояла Зара, запнута хусткою, в довгій шинелі, за спиною в неї висів речовий мішок. У руці тримала палицю. Що було дивом — від Зари не йшов нудотний запах цибулі й сирої картоплі.