Позичений чоловік
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #1
- Год: 1982
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-346-974-4
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Позичений чоловік». Краткое содержание книги:
– А ти, Хомонько, такий примхливий та вередливий не будь. Бо що ж це виходить? Виходить, і вдома мене не лишай, і в поле не бери, бо вдома боюся, а в поле не хочу. Треба шануватись, не можна кривити писка біля чужої миски. Будеш жити біля Одарки, як бобер у салі.
– Гулятимеш, як рибка в морі, – докинула Дармограїха. – І не треба крутити носом, наче ти понюхав тертого хрону.
– То не я минулої ночі блудив, то блуд блудив, а мене за собою водив, – виправдуюсь, кусаючи житній хліб, який, подейкують, доводиться пшеничному калачеві дідом. – Мізки запаморочились від горілки, а ноги вже самі понесли до тебе, Мартохо, наче до дівки.
– Хіба можна в Яблунівці знайти кращу за Одарку? – щиро здивувалась рідна жінка. – У неї що спереду, що ззаду! А з лиця – мов кров з молоком. А як моргне, то гай хилиться. Співає Одарка як оте веселе дерево, що в лузі росте. Як танцює, то не носиться, мов пришелепкувата Катря в постолах, а виступає павою. Правда ж бо, Одарко?
– Що правда, то не гріх, – скромно згодилась Дармограїха. Від неї пашіло теплом, як од печі, напаленої під випічку хліба. А від Мартохи віяло холодом криги, завезеної до колгоспної льодовні. А що сиділи вони обіч мене, то з одного боку мені було жарко, аж піт пробирав, а з другого боку холодно, як шолудивому цуцику на морозі.
– А голос який у неї солодкий та густий, – і далі вихваляла Мартоха, – що хоч бери та лопатою горни. Розсудлива – не хапа заліза в руки, поки не поплює на нього. Совісна – вона чужими руками не стане гада ловити. Та вона ж така добра, хоч у пазуху клади!
– До криниці доброї стежка завжди втоптана, – докинула скромне слівце й Одарка.
– Та біля Одарки, повір мені, і бог оборонить тебе від скаженої миші! Чи, може, ти б хотів, щоб я тебе позичила якій-небудь бабі з кованим носом?
– Не хочу до баби з кованим носом! –щиро вирвалось у мене.
– Може, хочеш до такої, що ти її хоч у ступу всади й пирогами годуй, а вона буде тобі однаковісінька, не переклепаєш і не перешиєш наново?
– Не хочу! – кажу, зизом дивлячись, і пнусь до рідної жінки, як жаба до гусеняти.
– Отож бо й воно, що від добра не треба шукати добра. Не оддувай губи, як капиці, бо все зле – все немудре! Цінуй Одарку, а вона тебе вдесятеро поцінує.
– Нашого пономаря ніхто не перепономарює, – кажу.
А хай і так! Тільки не треба тобі, Хомо, бути на ліве око глухим, а на праве – недочувати! – Мартоха звелася з-за столу, до господині звернулась: – Гостям сміх, а хазяям сльози... Спасибі, Одарко, за вгощання і за добрі казання. На здоров’я пилось, по запасці лилось, по білій пелені, на здоров’я мені, на погибель тому, хто завидує сьому.
– І вам спасибі, Мартохо, не оминули моєї хати.
Прощались вони мов рідні сестри. І всміхались одна одній, і кланялись. Мартоха доходила до порога, а потім назад поверталася – знову всміхалась та кланялась. Одарку вихваляла та добрі поради давала. Ну й жіноцтво, ну й химородство! Хоч їх обох до однієї гілляки підчепи – одна другу не переважить ні в чемності, ні в хитрощах, ні в лукавстві. Одним миром мазані, обоє рябоє, одного плоту коли. Та й так мені стало весело, на них дивлячись, що я осміхнувся мало не на кутні. О, циган цигана на клячі не обдурить – тим більше, що ці цигани – Мартоха та Одарка, а, виходить, кляча – не хтось, а я, Хома Прищепа!
XII. ЧИ НЕ ДО ВЕДЕТЬСЯ ЙТИ НА БАЗАР ПО ДРУГУ ГОЛОВУ?
– Запрягайся, Хомо, в роботу, – мовила Одарка.
Роботу ж мені шукати не треба, робота завжди сама знаходить мене. Закандзюбилось моє діло зі свині– попорав у сажі, погодував льоху. Так само попорав біля корови – як дві краплини води схожа була з теличкою, що дісталася за мене. Перехнябились у хліві двері, то полагодив завіси. Сокира злетіла з сокирища, то з обуха позабивав дубові заплішки, тепер ніколи не злітатиме. Визбирав на гніздах курячі яйця, сипонув зозулястим пшона; качок теж не обділив, бо налетіли, як голодна татарва; гелгала зграя гусей, то й гусей погодував; нарвав паші і для кролів, що пухнастими клубочками біліли та сіріли в клітках під хлівом. Не оминув своєю ласкою і здорового, у півбичка зростом, собацюру, що веселим катюгою поглядав, як то я вештаюсь по обійстю і даю раду чужому хазяйству.