Приватне життя феномена
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Приватне життя феномена». Краткое содержание книги:
Хата-квітник, хата-вишиванка, хата-луг... Химерні здогади й метафори спадали на гадку. Мабуть, баба-знахарка жила в своїй хаті не так, як живуть інші Яблунівці, а вона мовби надівала свою господу на себе. Так, як надівають сорочку чи кохтину. Квітчаста хата не тиснула бабу в пахвах, не була довга чи коротка, а якраз упору, не давила на горлі чи на грудях, а вільно облягала. Хата давала затишок, зогрівала і, можливо, складала спільно з бабою єдину живу істоту, яка в такому симбіозі й була варта чогось...
Відпочиваючи, я примостився горизнак на дерев’яному тапчані, застеленому барвистою веретою, і дивився в низьку стелю. Стеля також була розмальована квітами, в’юнилася стеблами, зеленіла вибагливим гнутим листям. Втупившись угору, я дивився так довго, що в якийсь мент стеля вже видалася склепінчастим небом, а квітки обернулись на зорі. Тільки ці зорі, світячись не крижаним мерехтінням, а теплою барвистістю червоних, жовтих, коричневих та блакитних пелюсток, складали якісь не відомі мені сузір’я, гуртувались у незнайомі галактичні світи, простирались поміж двох немащених дубових сволоків шляхом, що, можливо, нагадував Чумацький Шлях. Повіки склепились від утоми, але навіть через заплющені повіки мені бачилась картина дивна й несподівана. Мовби квіти, намальовані на стінах і на стелі, зненацька стали рухатись. Так у прозорому осінньому повітрі перелітають перші сніжинки, боязкі й тихі, звістуючи майбутню хурделицю. Та ось квітки запальніше затріпотіли пелюстками, хмаркою стали кружляти кругом, і ця хмара світилась усіма кольорами веселки, барвами казкової жар-птиці.
Враз квіткова хурделиця пропала, й коли я розплющив очі, то мальовані квіти, як і раніше, палахкотіли на стінах і на стелі. Крім того, на куценькому, побіленому вапном шнурі горіла електрична лампочка, яку я у напівсні ввімкнути не міг.
Відчуваючи холодок на спині, я різко звівся з дерев’яного тапчана.
В порозі, торкаючись гострим плечем одвірка, стояв гітлерівський офіцер.
У добре пригнаному кітелі зі свастикою на грудях і з дубовим листям у петлицях, у високих лакованих чоботях, над якими роздимались розтруби галіфе, цей німець-фашист, ледь насунувши на веснянкуватий лоб зеленого кашкета з високим околишем, не так дивився, як лляв світло погляду. А погляд світлих, мов акацієвий цвіт, очей скидався на свічення підпаленого спирту, який погойдується блідим вінчиком, погрожуючи смертельним опіком.
Тут би хто хоч розгубився, тим більше, що в пам’яті були свіжі картини приголомшливих зустрічей то з дикими ординцями, то з вільними козаками на просторах колгоспних лугів за Яблунівкою. Отож я задерев’янів, шнуркуючи очима по долівці та кутках у пошуку дрючка чи сокири, бо коли зі мною жартують, то дуже недотепно, а коли насправді?.. Може, саме в Яблунівці відбуваються незрозумілі аномалії з часом, тут змішується минуле з сьогоденням і з майбутнім. Ординці! Козаки! Та й, коли поміркувати, роман Хоми Прищепи «Позичений чоловік» теж із цих явищ, бо надто вже автор випередив свою епоху!
В одній руці гітлерівський офіцер тримав зброю, це був пістолет «вальтер» а в другій – шахівницю. Навіть на відстані від нього віяло чужинецькими парфумами й запахами – такі я чув од окупантів під час минулої війни. Галюцинація чи явина? Я вщипнув себе непомітно за стегно й відчув біль. Таки не галюцинація, таки з плоті й нервів, а як дивиться, як дивиться! Хоче розчавити поглядом, наче танком.
Рівно тримаючись, наче багнета ковтнув, офіцер ступив крок-другий і спинився коло столу. Шахівниця лягла на скатертину, а поряд чорним круком ліг «вальтер». Непроханий гість підсунув стару клишоногу табуретку, сів.
Хто він, звідки? А може, це витівки яблунівського майстра магічного реалізму Хоми Прищепи? Дивак і характерник, гуманіст і пройдисвіт, ловкач і народний умілець, джигун і мудрець – ну ж нічогісінько йому не чуже, всьому навстіж одчинена його натура, то хіба йому важко спромогтись на отакий жарт-каламбур? Але ж і страшнуватий гумор, коли це й справді гумор.