Сповідь відьом

— А ви гадали, ніби я сподівалася, що ви спалахнете полум’ям тієї ж миті, коли на вас впаде сонячне світло. Помиляєтеся. Вампіри не згоряють від контакту з сонячним промінням і вони не мають іклів. Усе це міфи, придумані людьми. Але мені вперше трапляється… представник вашої породи, котрий насолоджується сонячним світлом.

Тіло Клермона не поворухнулося, але я могла б побитися об заклад, що він насилу стримався, щоб не розсміятися.

— А чи часто вам траплялися, як ви кажете, «представники моєї породи», докторе Бішоп?

Звідки ж він знає, що вампіри мені траплялися нечасто? Адже вампіри, безперечно, володіючи надприродними здібностями, не мали неприродних талантів — наприклад, здатності читати думки або передбачати події. Подібні здібності притаманні відьмам, та інколи проявлялися у демонів. Так було заведено в природі. Принаймні, саме так пояснювала мені в дитинстві моя тітка, коли я, лягаючи спати, боялася, що прийде злий вампір, вкраде мої думки і шмигоне з ними у вікно.

Я зміряла його пильним поглядом.

— Річ у тім, професоре Клермон, що навіть багатий досвід спілкування з вам подібними не підкаже, що я маю думати саме в цю мить.

— Я був би радий відповісти на це запитання — якби міг. — Він згорнув книгу, поклав її на стіл і мовчки чекав із терплячістю вчителя, що вислухує не надто здібного, але зухвалого учня.

— Що потрібно особисто вам?

Клермон відкинувся на спинку крісла і поклав руки на підлокітники.

— Особисто мені потрібно уважно вивчити папери доктора Нідхема і дослідити еволюцію його поглядів на морфогенез.

— Морфогенез?

— Так, на зміни зародкових клітин залежно від зміни…

— Я знаю, що таке морфогенез, професоре Клермон. І я питаю не про це.

Його рот судомно смикнувся. Я схрестила на грудях руки, немов захищалася.

— Зрозуміло. — Вампір склав свої довгі пальці човником і сперся ліктями на підлокітник.

— Минулого вечора я прибув до бібліотеки Бодлі, щоб замовити певні манускрипти. Опинившись всередині, я вирішив трохи роздивитися довкола, бо волію добре знати своє оточення — ви розумієте, про що йдеться, — тим більше, що я тут не частий гість. І раптом помітив вас на галереї. А те, що я побачив наступної миті, привернуло мою увагу, бо трапилося абсолютно несподівано. — З цими словами його рот знову судомно смикнувся.

Я почервоніла, як буряк, від думки про те, що вдалася до магії лише для того, щоб дістати з полиці книгу. І спробувала не дати йому обеззброїти мене старомодним виразом «Бібліотека Бодлі». Але моя спроба виявилася не дуже вдалою.

«Обережно, Діано. Він намагається зачарувати тебе».

— Тобто ви хочете сказати, що це випадковий збіг обставин, унаслідок якого вампір і відьма сидять собі одне напроти одного в бібліотеці й переглядають книги, немов звичайні читачі?

— Не думаю, що той, хто мав би достатньо часу, щоб уважно до мене придивитися, визнав би мене пересічним і звичайним, чи не так? — І без того тихий голос Клермона стишився до саркастичного шепоту. Він подався вперед у своєму кріслі, на його бліду шкіру впав промінь світла, і мені здалося, що вона зажевріла. — Стосовно ж решти сказаного — так, це низка випадковостей, що мають прості пояснення.