Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
Юрій не помітив, що він і Чикаленко ніби помінялися ролями, і не вона йому, а він їй розкриває душу.
Потім побачив, що жінка плаче. Нечутно, не витираючи очей. І в нього самого — чи то під впливом її сліз, чи від згадки про свою матір і від почуття синовньої любові, — зволожилися очі.
Юрій схаменувся. Цього ще бракувало лейтенантові міліції!
— Ольго Гнатівно, — твердо промовив він, — заспокойтесь!
Жінка витерла очі.
— Карайте, як хочете, — зітхнула вона, — тільки більшої кари, як оце тут, мені вже не буде…
— Каратиму не я, а ваша робітнича совість. Передамо вас на розгляд колективу.
— Нехай уже, як буде… Один раз лихий поплутав…
— Вірю, Ольго Гнатівно.
І лейтенант згадав слова Вовченка, які нараз вилетіли з голови на початку розмови: «Пам'ятайте, Юрію Сергійовичу, наші люди — чесні радянські громадяни. Злодії — виняток. Покладайтесь у своїй роботі на людей, довіряйте їм, і вони завжди допоможуть викрити справжніх злочинців…»
— Маю до вас одне запитання. Минулого разу сказали, що слід би придивитися до фабричного начальства. Що ви мали на увазі? Мені потрібно знати правду, тільки правду…
— Я не знаю. Чула тільки, тому й говорити не хочеться… Приїздять на фабрику часом якісь чужі люди. Вони біжать до директора, а тоді на склад і навантажують собі на машину поролонові спідниці, скатерті, босоніжки. Що за люди — не знаю. Може, й по закону беруть… Тільки не подобається мені, що завскладом, а інший раз і сам директор випроваджають їхню машину аж за ворота.
Чикаленко замовкла.
— Добре, — сказав Юрій. — Перевіримо. Спасибі.
Дворі за старою зачинилися. Лейтенант замислено підійшов до вікна. У коридорі чекали виклику двоє хлопців.
Гармаш взяв із шафи ласти, з якими їх затримали на прохідній фабрики, і поклав на стіл.
Хлопці увійшли до кімнати. Юрій суворо глянув на них і жестом показав на стільці. В ньому ще не стихло хвилювання від розмови з жінкою і, можливо, через це був суворіший, ніж сам того хотів.
— Ваше прізвище? — спитав у білявого кирпатого, який уже доламував козирок своєї модної кепочки.
— Бабій Юрій Петрович.
Хлопець зашморгав носом і вп'явся очима в ручку Гармаша, яка великими літерами вписувала його прізвище у протокол допиту.
— Батько є?
— Є.
— Знає?
— Ні.
— А мати?
— Теж є, — так само сумно відповів Бабій.
— Добра, значить, новина їх чекає…
— Ніколи більше в житті!..
— Скільки років?
— Вісімнадцять з половиною.
— З половиною, — повторив Юрій. — Де працює батько?
— На «Більшовику», токар…
Юрій підсунув до себе другий чистий бланк і глянув на робітника, який сидів ліворуч. Цей був старший, тримався спокійніше й похмуро слухав.
— Ваше прізвище?
— Авер'янов Ігор Павлович.
— Ким працюєте?
— Слюсарем по ремонту…
— Ну от що, хлопці, — рішуче сказав Юрій, відсовуючи й відкладаючи ручку. — Давайте домовимось, як говоритимем — по щирості чи ні? Коли ви по щирості, то і я з вами так само…
Авер'янов похмуро глянув на Юрія. Його вигляд показував недовір'я — мовляв, знайшов дурнів.
У Юрієвого тезка очі заблищали надією.
— А не посадите? — тихо спитав.
— Власне кажучи, ваша відвертість особливого значення не має, факт крадіжки встановлено. Але мені хочеться знати, як ви могли на таке піти… Я не силую. Хочете — будете говорити, не хочете — обійдемося… Комсомольці?
Він помітив, як білявий опустив голову.
— Комсомолець! Ти розумієш, що зараз не тільки тобі, а й мені тяжко. І я комсомолець. А як же товаришам вірити тобі, як надіятися на тебе, як з тобою у бій іти? «Як гартувалася сталь» читав? Якби тебе Павка Корчагін за таким ділом спіймав, він, знаєш, що з тобою зробив би? Розстріляв би на місці, як контру.
Юрій підвівся й гнівно заходив по кімнаті. Рвучко повернувся до хлопців, що не зводили з нього очей, і впритул спитав білявого:
— Кажи, не вперше крадеш?!
— Ні, — похилив голову хлопець. — Удруге.
— Розказуй!
— Влітку футбольну камеру взяв з конвейєра.
— Ще!
— Більше нічого, слово честі!
І тут наговорив старший:
— Ви, товаришу лейтенант, Юрка не лайте. Це я його підбив… Хотіли підводним спортом найнятись… Купили дві пари ластів. Бо в Юрка нога мала — тридцять восьмий, а в мене сорок третій. Я купував на Лук'янівці, а він аж на Куренівці. Дивлюсь, наша марка — «Оріон». Один раз наділи, а вони й тріснули…