Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
— Ну, не ти один, — досить мирно зауважив Ланенко. — І Вовченко з тебе завжди стружку знімав.
— Після того, як він тебе, Іване Васильовичу, випхав за ворота, ти, здається, збираєшся закохатися в нього, — глузливо кинув майор.
— Я вже й у дівчат не закохуюсь, — засміявся Ланенко, — а тим більше в колишніх начальників. Але, як говорили стародавні римляни: «Друг другом, а істина дорожча».
— Як ти пішов, все на мене посипалося. Так і досі. Тут горять строки по інших справах, а мені ще й «Оріон» підкидають. І все Дроздов розплутуй…
— Ну, там, певно, якісь дрібниці… — недбало зауважив Ланенко, і майор, захоплений своїми переживаннями, не помітив, як обличчя приятеля витяглося, і в спокійних досі очах заметушилися вогники.
— Спочатку були дрібниці. Прохідна. Іграшки. А тепер є серйозний сигнал. Щоправда, анонімний!
— Уже почав перевіряти?
— Руки не доходили. Думав узятися. А сьогодні Вовченко рубонув: «Справу по фабриці повністю передаю лейтенантові Гармашу». — Майор так кумедно передражнив підполковника, що іншим разом Ланенко засміявся б. Але зараз було не до сміху.
— Це хто такий? — тихо спитав.
— Оцей же юний критикан. Пасія Вовченка. Півтори п'ятниці як інженер. Побачимо, як йому хімія допоможе!
А-а, — протяг Ланенко і підлив майорові вина. Вип’ємо, Вікторе Федоровичу, за стару дружбу, за твої успіхи. Не журись. Спіткнеться хлопчик, Дроздову знову в ніжки вклоняться: виручай, Вікторе Федоровичу.
— А поки що на Дроздова всі кози стрибають…
— Ну, годі про це. Краще вип'ємо. Офіціантка! — гукнув Ланенко на всю веранду.
Колишні товариші по службі вийшли з ресторану, коли веранду почали заповнювати вечірні відвідувачі.
У Дроздова настрій явно поліпшився — палючий погонь образи наче й не пік уже. Майор виговорився, вискаржився, і з душі його впав камінь. Ланенко, здається, теж був задоволений цією зустріччю.
Він провів майора до самого дому, довго тис руку і запрошував заходити в гості, посидіти, погомоніти, згадати спільну роботу, випити по чарці…
«Розкрадачі» з «Оріона»
Тепер Юрій Гармаш мав самостійно розмовляти з робітниками фабрики. Готуючись до цієї зустрічі, він спочатку, як і Дроздов, поставив на стіл гнучкого Буратіно, поклав барвистий м'ячик. Відступив на крок, оглянув стіл: «речові докази» весело вигравали яскравими барвами.
Юрій повернувся до столу і, підкоряючись несподіваному пориву, одним помахом руки змів іграшки в шухляду стола. Кінчик гострого носа Буратіно вистромився крізь щілину шухляди, немов лялька цікавилась, як проведе свій перший допит молодий оперативник.
У двері постукали.
— Прошу! — гукнув Юрій.
Обережно переступивши поріг, до кімнати ввійшла Чикаленко.
— Здрастуйте, Ольго Гнатівно, — сказав лейтенант. — Сідайте.
Жінка сіла. Запала мовчанка.
Юрій силкувався пригадати, з чого має починати розмову. Про що треба сьогодні говорити? Не про набридлого ж Буратіно та м'ячик! Про щось серйозніше, важливіше. З голови вилетіли слова, сплуталися думки. Згадалися тільки напучення Вовченка: пам'ятайте — розмовляєте з радянськими людьми. Одні випадково стають на слизький шлях, інші попадають у лабети досвідчених злочинців і не мають сили без нашої допомоги вирватися. Покарання є засобом перевиховання. Цей процес починається з першої розмови оперативника. Злочинець швидше повернеться до чесного життя, якщо відразу відчує, що ми не так прагнемо покарати його, як повернути суспільству.
Ці слова Вовченка вихором пролетіли в голові Юрія, але нічим не допомогли. Адже зараз бачив перед собою не злочинницю, а стару вироблену жінку.
Пауза затягувалася.
Руки жінки нервово заворушилися, пальцями вона бгала капронову сіточку.
— Мені соромно за вас, Ольго Гнатівно, — раптом промовив лейтенант, — соромно, що сидите отут, а я докоряю вам за крадіжку. В мене теж є мама. І жилося нам після війни так само нелегко. Батько загинув на фронті. Мати бралася за будь-яку роботу — прибиральниці, кур'єра… І перші роки по війні жилося нам скрутно. А хіба їй не хотілося роздобути побільше масла, м'яса, фруктів для своєї дитини. Але вона ніколи чужого не взяла. Совість була сильніша навіть від материнської любові. Минулого разу, коли я слухав розмову Дроздова з вами, мені було гірко за вас і радісно за свою матір. Я пишався нею.