Гадючник. Дорога в нікуди
- Автор: Мориак Франсуа Шарль
- Серия: Вершини світового письменства #35
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Дмитро Паламарчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Гадючник. Дорога в нікуди». Краткое содержание книги:
Ми жили тут, у цій самій кімнаті, де я пишу свою сповідь. Чому ж після весільної подорожі ми оселилися в Калезі, в моєї матері? (Я не допустив, щоб вона віддала нам Калез, витвір її рук, її любов). Згодом, плекаючи свою ненависть до тебе, я пригадав деякі обставини, спершу я якось не надавав їм значення, а може, я умисне не хотів їх помічати. Передусім твоя сім'я під приводом смерті вашого далекого родича вирішила не грати весілля. Ясно було, що вони просто соромляться твого невдалого шлюбу. Барон Філіпо розповідав усім у Баньєрі-де-Люшоні, що його молода своячка «втьопалася» в якогось хлопця, правда, чарівного й, безперечно, з блискучим майбутнім, та ще й багатія, але простого коліна.
— Ну, розумієте, ніякого роду.
Він казав про мене так, ніби я був байстрюком. А проте йому здавалося вигідним, що я не маю родичів, — не треба за них червоніти. Моя мати, загалом поштива старенька, знає своє місце. І нарешті треба ж рахуватися і з тобою: ти, мовляв, росла мазункою й крутила батьками як хотіла; а мої статки, виявляється, чудові. Навіть Фондодежі і ті могли погодитися на такий шлюб, заплющивши очі на всі мої вади.
Всі ці плітки, звісно, дійшли до мене. Власне, я не дізнався нічого нового. Я так тішився своїм щастям, що не зважав на ті плітки. До того ж мені подобалося, що весілля наше відбудеться трохи не таємно: хіба я знайшов би приятелів у тій голодній зграї, де я верховодив? А гордощі не дозволяли мені звернутися до своїх учорашніх ворогів. Цей блискучий шлюб давав мені нагоду зійтися з ними; але я так чорню себе в цій сповіді, що можу й не приховувати однієї риси моєї вдачі: непохитну волю до незалежності. Я ні перед ким не принижувався, завжди був вірний своїм переконанням. Коли ж одружився, я пішов на деякі поступки, і мене навіть мучило сумління. Я обіцяв твоїм батькам не заважати тобі виконувати релігійні обряди, але щодо самого себе зобов'язувався тільки не зробитися франкмасоном[6]. А втім, інших вимог переді мною не ставили. В ті роки релігія цікавила тільки жінок. У світському товаристві вважали, що для чоловіка досить лише «супроводжувати дружину на обідню». А в Люшоні я вже довів, що не противлюся цьому.
Коли ми повернулися з Венеції — у вересні дев'яносто п'ятого, — твої батьки не запросили нас у замок Сенон під тим приводом, що там гостює багато їхніх друзів і друзів Філіпо, тому вони не мають жодної вільної кімнати. І тоді ми вирішили пожити якийсь час у моєї матері. Нас анітрохи не бентежив спогад про наше хамське ставлення до неї. Ми згодилися жити разом з нею доти, доки нам буде зручно.
Мати й не збиралася злорадіти.
— Увесь будинок — ваш, — сказала вона. — Можете запрошувати гостей по своїй уподобі, я заб'юся в. куточок, ніхто мене й не побачить. — Вона казала: — Я вмію бути непомітною.
А ще казала:
— Та я ніколи не сиджу вдома.
Справді, вона багато поралася на винограднику, у винарні, у пташарні, в пральні. Після обіду вона піднімалася до себе в кімнату перепочити і вибачалася, коли зустрічала нас у вітальні. Перш ніж увійти, вона стукала в двері; мені довелося сказати, що так не заведено. Вона навіть набивалася вести наше господарство, але ти не завдала їй такої мороки. Ти не мала бажання принижувати її, ти ставилася до неї доброзичливо. І якою сумирною вдячністю вона тебе віддарувала!
Усі її страхи були марні: ти не так уже й розлучила її з сином. Я навіть став привітніший з нею, ніж був до одруження. Її дивували наші нестримні веселощі, наш регіт. Невже цей щасливий молодик — її рідний син, раніше такий відлюдькуватий, такий суворий. Отже, вона не зуміла до мене підійти, думала старенька, я проти неї такий учений. А ти поправиш зло, яке вона завдала мені.
Пам'ятаю, як захоплено дивилася мати, коли ти розмальовувала екрани, або тамбурини, або співала, чи грала на фортепіано «Пісню без слів» Мендельсона, завжди збиваючись на тому самому місці.
Інколи до тебе в гості приїздили твої приятельки. Ти їх попереджала:
— Ви зараз побачите мою свекруху, дуже своєрідний тип, справжня сільська пані, тепер таких уже немає.
Ти вважала, що мати має стиль і що вона досить тактовна. Вона розмовляла зі слугами місцевою говіркою, і ти казала, що це ознака гарного тону. Ти дійшла навіть до того, що показувала приятелькам дагеротип, де її увічнено ще п'ятнадцятирічною дівчинкою у хустині. Ти вивчила пісеньку, в якій славилися старі селянські родини — «шляхетніші за всіх шляхетних»… Якою ти була тоді лібералкою! Материнство повернуло тобі простоту й природність.
6
Франкмасон (буквально — вільний каменяр) — вільнодумець, прихильник масонства, релігійно-етичного руху, що виник у Європі на поч. XVIII століття і проповідував моральне вдосконалення.