Гадючник. Дорога в нікуди
- Автор: Мориак Франсуа Шарль
- Серия: Вершини світового письменства #35
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Дмитро Паламарчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Гадючник. Дорога в нікуди». Краткое содержание книги:
Поки діти були ще писклятами, вони не цікавили мене, ми не мали з тобою ніяких сутичок через них. Сходилися ми тільки в години, призначені за подружнім ритуалом для звичного тілесного єднання, коли душею чоловік і жінка безмежно далекі одне від одного.
Ти згадала про моє існування лише тоді, коли я, на твою думку, зробився небезпечний для твоїх дітей. Ти зненавиділа мене, коли я заявив свої права на них. Зараз я тебе порадую визнанням: у мене тоді прокинувся не батьківській інстинкт, а ревнощі: я заздрив цим малим, що збудили в тобі таку палку любов. Так, щоб покарати тебе, я намагався забрати їх у тебе. Я виставив, звичайно, високі резони, заговорив про обов'язок. Я, бачте, не бажав, щоб святенниця знівечила душі моїм дітям. А насправді не про те йшлося.
Чи доведу я до кінця колись цю розповідь? Я почав писати її для тебе, а тепер мені здається, ти не читатимеш її далі,— не стане ні терпцю, ні охоти. Власне, я пишу для самого себе. Старий адвокат, я оце впорядковую теку з безнадійно програною справою про моє життя, переглядаю папери, проваливши позов. Знову благовіст… Завтра великдень. Доведеться зійти вниз і посидіти з усіма задля святого дня, бо я ж тобі обіцяв.
— Діти нарікають, що зовсім тебе не бачать, — сказала ти сьогодні вранці.
Поруч із тобою біля мого ліжка стояла Женев'єва. Ти вийшла, щоб залишити нас із дочкою на самоті: ти збиралася щось попрохати в мене. Я чув, як ви перешіптувалися в коридорі.
— Краще тобі першою з ним побалакати, — казала ти Женев'єві…
Я здогадався — йдеться про мого зятя, про цього шалапута Філі. А все-таки я молодець! Перехитрував вас, зумів звернути розмову на інше і не дав Женев'єві й заїкнутися з проханням. Вона пішла, піймавши облизня. Я знаю, чого їм від мене треба. Недавно я чув, як вони вмовлялися: вікно вітальні саме під моїм вікном, і коли обидва вікна розчинені, мені все чути. Треба тільки нахилитися. Вони домагаються, щоб я позичив Філі чималі гроші, він купить четвертий пай у спілці з маклером. Діло ж певне, чому б не викласти грошики?.. А дзуськи! Я ж чую, пахне смаленим. Гроші ховай під замок… Якби вони знали, скільки я поспродував минулого місяця, пронюхавши про зниження на біржі…
Усі поїхали па вечірню. Через великдень обезлюдніли дім і поля. Я зостався сам, старий Фауст, розлучений з усіма радощами світу, відокремлений нездоланною перешкодою — своєю старістю. Вони не відають, що таке старість. А як уважно слухали мене за сніданком, коли я говорив про біржу, торгові угоди, жадібно ловили кожне слово. Я ж говорив більше про Юбера, — хай загальмує, поки не пізно. Дуже стурбований у нього був вигляд! Хто-хто, а він не вміє приховувати своїх прикрощів! Але їв він за двох, а ти йому все підкладала. Всі матері, бідолашні, так роблять: як бачать, що коханого сина в'ялить турбота, вони трохи не силоміць примушують його їсти, ніби це його підбадьорить і він здолає нещастя… А він тобі грубіянив, як колись я грубіянив своїй матері.
А що вже юний Філі пильнував, аби вчасно налити мені чарку! А його дружина, маленька Жаніна, показувала свою тривогу:
— Дідусю, даремно ви так багато курите. Навіть одна сигарета і та вадить. А ви певні, що кава справді без кофеїну?
Погана з неї лицедійка, кожне слово звучить фальшиво, навіть голос виказує її, бідолаху. Замолоду ти завжди маніжилася. Але з першою ж вагітністю знову стала сама собою. А ось Жаніна, поки віку, залишиться дамою, що цікавиться всіма новинами, модами, повторює чужі слова, — як на неї, вельми вишукані,— про все висловлює чужу думку, бо своєї не має, і нічогісінько у житті не тямить. І як тільки Філі, така щира душа і такий джиґун, може жити з цією дурепою і манірницею? А втім, не все в ній фальшиве — от, скажімо, її любовна жага. Для Жаніни нічого в світі не існує, крім її кохання, тому вона так кепсько й розігрує свою роль.
Після снідання ми вийшли посидіти на ґанку. Жаніна й Філі благально дивилися на Женев'єву, та й собі дивилася на мене і все поривалася щось сказати. А ти непомітно похитала головою — тільки не тут. Тоді Женев'єва підхопилася і спитала:
— Тату, хочеш пройтися трошки зі мною?
Як ви всі боїтеся мене! Я зглянувся над нею і хоча поклав собі з місця не рушити, підвівся й взяв її під руку. Ми обійшли кругом моріжка. Дочка одразу взяла бика за роги:
— Я хотіла побалакати з тобою про Філі.
Вона тремтіла. Все-таки прикро, коли рідні діти тебе бояться. Але як ви думаєте, легко в шістдесят вісім років позбутися вигляду своєї неприступності? В такому віці обличчя вже не зміниш. А душа болить через те, що не може вилитися назовні… Женев'єва квапливо викладає своє прохання, де кожне слово заздалегідь обмірковане. Ну, звісно, йдеться про чверть у спілці з маклером. Тільки даремно вона торочить про те, що мене лише дратує. Як її послухати, — неробство Філі підриває майбутнє родини. Філі, бачте, починає ледащіти. Я відповів, що для такого хлопця, як зять, гра на біржі буде тільки ширмою. Вона стала захищати Філі. Всі люблять цього Філі. Не треба його судити суворіше, ніж сама Жаніна… Я заперечив — адже я не збираюся його картати чи ганити. Амурні пригоди цього добродія мене мало обходять.