Чорне озеро кохання
- Автор: Ильченко Олесь Григорьевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-113-1; 978-966-465-234-3
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Чорне озеро кохання». Краткое содержание книги:
Відповідь шукайте на сторінках «Дивного Детективу» від Олеся Ільченка — першої книги з цієї серії в новому, 2009 році.
— Так, а що? — не зрозумів Трач.
— Ми засвітилися вже, йолопе, — роздратовано зауважив Каневський. — Це дуже, дуже фігово. Якби я знав… Ми б зустрілися в мене на дачі, десь за містом. Слухай, нас відтепер не повинні бачити разом! І телефонні дзвінки… Ти зрозумів? Купи новий термінал, картку. Потім, після всього, викинеш усю ту байду десь у болото. Заколотник хрінів… Я піду, а ти посидь тут ще деякий час і поглядай на годинник. Наче чекаєш на когось по-справжньому. Наша зустріч була випадковою, андестенд?
— Йєс, андестенд, — напружився Трач.
— Тоді — бай! — кинув Каневський. — Зателефонуєш мені з якогось «лівого» стаціонарного телефону на мій стаціонарний робочий і продиктуєш мені номер свого нового мобільного телефону. Тільки номер! Жодного слова!
— О-кей! — спробував усміхнутися Трач.
— Чао, Робін Гуде! — і Каневський швидко вийшов на вулицю.
Глава 7
Волинська область, зима 2007 року
Дні, тижні життя з Оксаною минули для Андрія швидко. Він ніяк не міг збагнути: чи любить його насправді молода дружина? Часом вона якось дивно поглядала на нього, неначе вивчала екзотичну комаху. Так, саме комахою іноді відчував себе юнак поруч із загадковою, днями балакучою, або ж навпаки, мовчазною і ще вродливішою в мовчанні Оксаною. Вона то пестила його, пригортала до себе, то поводилася мало не байдуже, не звертала жодної уваги.
…Узимку першого подружнього року життя Андрій почувався зле, часом і геть погано. Він часто хворів, а лікар, до якого звертався, жодного діагнозу поставити не міг.
Одного ранку Андрій повільно, задихаючись, ішов до школи. Насилу здолавши кілька сходинок на ґанку будинку, він пройшов довгим коридором, заглянув до вчительської кімнати, а потім попрямував до класу, де на нього вже мали чекати школярі. Виявилося, що в класній кімнаті учнів зовсім небагато.
— Чого це вас так мало? — запитав він, дивлячись на дітей хворими, стомленими очами, під якими були синці.
— Хворіє багато хто! Півкласу слабих! — відповідали діти.
— А Петрик Мельник — осліп! — додав рудий хлопчик.
— Баба моя кажуть, — додала інша дівчинка, — що то відьма в селі з’явилася. Скотину псує, людей зурочує.
— Облиште ці казки, — втомлено проказав Андрій. — Які ще відьми? Не треба вірити в…
Тут голос йому урвався, вчитель захитався і впав. З носа в нього ринула яскраво-червона кров. Андрій втратив свідомість. У класі зчинився галас, кілька учнів кинулися по допомогу.
Андрій хворів усю зиму.
— Швидше б літо настало. Повертаймося до Києва, до моїх батьків, — говорив він Оксані, яка давала йому пити щось гаряче. — Ти повинна нарешті поступити до медуніверситету, та й мені вдома буде краще… Друзі вже й роботу підшукали. Фірма мого доброго приятеля займається біотехнологіями. Спробую згадати все, чому мене вчили. Досить сидіти в селі. Нічого тут не висидиш!
Андрій віднедавна різко змінив своє ставлення до пасторального оточення, яким він ще нещодавно захоплювався, романтично сприймаючи тутешні краєвиди, людей, свіже повітря і взагалі «натуральне» життя подалі від потворної сучасної цивілізації, міської суєти і загазованого повітря.
— Так, їдьмо до Києва! — погоджувалася Оксана.
За кілька днів Андрієві — за допомогою Оксани — ледь вдалося притлумити скандал у школі: керівництво аж ніяк не бажало відпускати вчителя за кілька місяців до закінчення навчального року. Як не дивно, дружина Андрія змогла переконати директора школи. Що саме недавня випускниця, вродливиця й медалістка говорила тому поважному чоловікові — невідомо, але директор видав наказ про звільнення молодого вчителя «в зв’язку зі станом здоров’я і сімейними обставинами».
Глава 8
Київ, 3 березня 2007 року
Із залізничного вокзалу Андрій і Оксана їхали до батьків хлопця на таксі. Автівка просувалася бульваром Шевченка, повз Володимирський собор… Поблизу храму рухалися дуже повільно, адже транспорту було багато. Таксі з пасажирами наближалося до собору, і що ближчала церковна споруда, то гірше ставало Оксані. Її судомило, м’язи боліли, і вона, щоб не закричати, кусала губи.
Аж тут таксі зупинилося серед потоку машин — вони потрапили до справжнього затору.
Оксану почало корчити. Вона звивалася і пускала з рота густу зелену піну.
— Що з тобою?! — в розпачі вигукнув Андрій.
— Епілепсія? — злякався таксист. — Тримайте її за голову, а то заб’ється.