Чорне озеро кохання
- Автор: Ильченко Олесь Григорьевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-113-1; 978-966-465-234-3
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Чорне озеро кохання». Краткое содержание книги:
Відповідь шукайте на сторінках «Дивного Детективу» від Олеся Ільченка — першої книги з цієї серії в новому, 2009 році.
Григорій Іванович саме повертався з роботи. Ліфт не працював, і чоловік мусив іти сходами пішки. На півдорозі зупинився, задихаючись, у голові йому запаморочилося, він зблід, схопився рукою за голову і впав…
Глава 11
Київ, 6 червня 2008 року
До невеликого кабінету майора Василя Бойка постукав і тут-таки, не чекаючи відповіді, зазирнув Ігор Опанасенко, один із членів слідчої бригади.
— Заходь, заходь, — озвався Бойко. — Мені вже телефонували з приводу результатів балістичної експертизи. Приніс «бамагу»?
— Так точно, приніс! — простягнув папірця, підписаного експертами, Опанасенко.
— І що? — пробігши очами висновок, запитав майор. — Ти коли-небудь стикався чи чув, щоб у набоях кулі були зі срібла?
— Ні, — чесно відповів Ігор.
— Отож бо й воно… — зітхнув Бойко.
— Але експертиза підтверджує, що стріляли з вікна кінотеатру, — Опанасенко хотів зачепитися в розмові за щось більш зрозуміле.
— Це ми й так знаємо, — за гільзами з туалету… — міркував про щось Бойко. — Слухай, Ігорю, а ти дивився фільм «Ван Гелсінг»?
— Бачив, — в Опанасенка округлилися очі. — Мій малий дивився якось… і я з ним…
— Ось і я, завдяки не такому вже й малому синові-студенту, переглянув його, — Бойко креслив лінії на чистому аркуші паперу. — Здається, там із нечистою силою воюють за допомогою срібних куль, стріл і ще чогось?
— Наче так… — Ігор був украй здивований. — І що?..
— Та мені цікаво, що то за кілер, який робить на замовлення набої зі срібними кулями? І в кого він власне стріляє? В бізнесмена чи в дівчинку? Чи, може, ще в когось — третього?
— До речі, — Опанасенко дістав ще один папірець. — На виході з «Метрограду» — в бік Рогнідинської вулиці — третього червня, приблизно за добу після пострілів, знайшли мертву стару бомжиху. Спочатку думали — спить п’яна, але потім один із перехожих, лікар, побачив, що вона мертва…
— Не розумію, — знизав плечима Бойко. — На нас хочуть повісити розслідування смерті невідомої старої? Це ж наче не наша парафія.
— Так, але бабу було вбито, — Опанасенко нервово поправив волосся. — З її голови вилучили кулю. Зі срібла…
Бойко, замість щось сказати, вихопив з руки Ігоря ще один експертний висновок і почав уважно його читати. Майор геть спохмурнів і відклав папір убік.
— Так… — Бойко протер очі. — Сьогодні п’ятниця, всі нормальні люди вже їдуть рибалити, юшку варити, відпочивати… А в нас тут заварюється така каша… Ох, заварюється…
— Невже це третя, не знайдена досі куля? — невідомо в кого запитував Опанасенко. — Але ж усі свідки кажуть про поранену чорняву дівчинку… А не стару бабу!
— Але факти, як мене колись вчили, «уперта річ», — барабанив пальцями по столі майор. — Ось що, Ігорю. Луцик нехай ще раз опитає всіх зафіксованих свідків — хто там був, біля машини Трача. Зеленський хай поговорить з усіма співробітниками кінотеатру, які працювали в той день — касирки, білетерки, буфетниці, прибиральниці… І нехай покаже їм фотки Трача і цієї мертвої старої. Там уже нехай трохи підрихтують її зображення, ну, щоб люди не лякалися… Втім, я сам зараз Луцику й Зеленському передзвоню. А ти поговори з шофером Трача, — так, упритул, — може, той щось згадає. Для нас важливі найменші подробиці. Й ще раз «мерс» оглянь. Машину, звісно, вже замацали всі, але хтозна, раптом щось знайдеться… А я потрушу цього бізнесмена. Відчуваю, він ще не все нам сказав… У понеділок, о п’ятнадцять нуль-нуль, збираємося в мене з новими фактами, ідеями, версіями…
Глава 12
Київ, листопад 2007 року
Минуло сорок днів по смерті Григорія Івановича. Ніна Петрівна саме повернулася з церкви, де ставила свічку за упокій. Жінка зайшла до квартири, втомлено сіла на канапу. І раптом чи не вперше звернула увагу на глибокі чорні очі невістки. Ніна Петрівна почала пильно вдивлятися в розширені зіниці Оксани, яка у відповідь холодно позирала на свекруху.
— Я, здається, зрозуміла, — схвильовано заговорила літня жінка. — Відтоді, як ти з’явилася в нашій сім’ї, нас переслідують нещастя! Григорій Іванович помер, Андрій весь час нездужає, ходить нездоровий… Я також кепсько себе почуваю… Навіть Альфа здохла!
— Та ви що? — занервувала Оксана. — Це лише ваші вигадки!
— Я знаю такі випадки! Може, ти — відьма?! — геть рознервувалася Ніна Петрівна.
— У такому віці — й розуму нема! Кажете якісь дурниці! — зашипіла Оксана.
— Ти лиха людина, я відчуваю! — схвильовано говорила свекруха.