Нетопир
- Автор: Несбё Ю
- Серия: harry hole #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5619-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Нетопир». Краткое содержание книги:
У Сіднеї жорстоко вбито молоду норвежку Інгер Холтер. Для розслідування цього злочину на допомогу австралійським поліцейським приїздить детектив із Осло Харрі Холе. В Австралії на нього чекає багато несподіванок. Тут він зустрічає й втрачає друзів і кохання. А пошуки вбивці, подібного до страшного змія Буббура з легенди австралійських аборигенів, перетворилися для нього на смертельний бій із загадковим ворогом.
— Авжеж. Ти намагаєшся зачарувати мене. І не заперечуй!
Заперечувати Харрі не став.
— Гаразд. І як у мене вийшло?
Вона задумливо взяла келих, надпила з нього і відповіла:
— Нормально. В усякому разі, можливо. А взагалі, ні, чудово. Цілком.
— Звучить як «на п'ять з мінусом».
— Десь так.
Поряд із затокою було темно і майже безлюдно. Віяв холоднуватий вітер. На сходах Оперного театру фотограф щось пояснював напрочуд огрядним нареченим. Тим вочевидь не подобалося раз у раз переходити з місця на місце, та й не дивно з їхніми тілесами. Але нарешті ідеальний варіант було знайдено, і вони закінчили фотосесію з усмішками, сміхом і, можливо, сльозами.
Харрі й Бірґіта спостерігали цю картину з балюстради.
— Ось що означає з радощів як не луснуть, — сказав Харрі. — Чи шведською так не кажуть?
— Чому ні? Буває, людина така щаслива, що і шведською можна сказати: вона як не лусне з радощів. — Бірґіта вийняла з волосся шпильку і підставила обличчя вітру. — Буває, — повторила вона ледь чутно.
Вона стояла лицем до моря, і вітер розмаював її вогненне волосся, так що воно було схоже на щупальця величезної медузи.
Харрі раніш і не підозрював, що медузи бувають такими гарними.
4
Містечко Німбін, Коре Віллок і Еліс Купер
Літак приземлився в Брісбені, коли в Харрі на годиннику була одинадцята, але стюардеса по гучному зв'язку наполягала, що лише десята.
— Тут, у Квінсленді, час не ділять на зимовий і літній, — пояснив Ендрю. — Були справжні політичні баталії, але в результаті фермери зібралися на референдум і висловилися проти.
— Таке відчуття, що це велике село.
— Подібне до того. Ще донедавна хлопців з довгим волоссям сюди просто не пускали. Це було заборонено.
— Жартуєш?
— Квінсленд — особлива стаття. Скоро звідси поженуть бритоголових.
Харрі посміхнувся і провів рукою по голеній потилиці.
— Що ще?
— До речі, якщо ти привіз із собою марихуану, залиш її краще в літаку. У Квінсленді до наркоманів ставляться суворіше, ніж в інших штатах. Не дивно, що фестиваль «Акваріус» проводили саме тут — прямо на кордоні з Новим Південним Уельсом.
Насамперед вони мали знайти машину. В конторі з прокату виявилася вільною і справною тільки одна.
— Зате в Квінсленді є місця на кшталт острова Фрезер, де познайомилися Інґер Холтер і Еванс Вайт. За великим рахунком, острів цей — просто величезний пляж, але є на ньому і тропічний ліс, і озера з найчистішою у світі водою. А пісок до того білий, що пляж здається мармуровим. Такий пісок називають силіконовим — через підвищений вміст кремнію. З нього можна відразу ліпити комп'ютери.
— Країна достатку, скажіть? — Хлопець за стійкою простягнув ключ.
— «Форд ескорт»? — Ендрю задумливо потер ніс, але потім усе-таки погодився, запитавши лише: — Невже вони ще існують?
— Особлива пропозиція, сер!
— Не сумніваюся.
Сонце до білого розжарило Тихоокеанське шосе, і побудовані із скла й бетону хмарочоси Брісбена сяяли, немов кришталева люстра.
— Гарно, — сказав Харрі. — Так правильно і чисто. Неначе це місто хтось намалював.
— Ти недалекий від істини. Брісбен загалом молоде місто. Не так давно тут було просто велике село із стотисячним населенням. Якщо гарненько придивитися, у місцевих подосі ноги колесом. Зараз місто схоже на підновлену кухню в сільському будинку: блискуче, яскраве і ділове. А довкола блукають задумливі корови.
— Ти намалював симпатичну картину, Ендрю.
— Не випендрюйся.
Вони їхали по шосе на схід. Навколо розлягалися зелені пагорби, що перемежалися лісом і доглянутими нивами.
— Ласкаво просимо в австралійське село, — оголосив Ендрю.
Минули корів на пасовиську, що провели їх байдужим поглядом.
Харрі розсміявся.
— Що ще? — запитав Ендрю.
— Бачив карикатуру Ларсона,[13] де дві корови стоять на задніх ногах, розмовляють, курять і одна кричить: «Обережно, машина!»
Пауза.
— Хто такий Ларсон?
— Гаразд, проїхали.
Мимо проносилися низенькі дерев’яні будиночки, неодмінно з верандами, сітками від комарів і пікапами перед дверима, меланхолійні робочі коні з широкими крижами, пасіки і свині, що розкошували в багні. Дорога ставала дедалі вужча. Перевалило за полудень, коли вони зупинилися на заправку в маленькому містечку. Якщо вірити вивісці, воно називалося Юкі і вже два роки претендувало на звання найчистішого міста в Австралії.
13
Ґері Ларсон (нар. 1950 р.) — відомий американський карикатурист, автор серії «По той бік».