Нетопир
- Автор: Несбё Ю
- Серия: harry hole #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5619-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Нетопир». Краткое содержание книги:
У Сіднеї жорстоко вбито молоду норвежку Інгер Холтер. Для розслідування цього злочину на допомогу австралійським поліцейським приїздить детектив із Осло Харрі Холе. В Австралії на нього чекає багато несподіванок. Тут він зустрічає й втрачає друзів і кохання. А пошуки вбивці, подібного до страшного змія Буббура з легенди австралійських аборигенів, перетворилися для нього на смертельний бій із загадковим ворогом.
— Дивно, як гарне часом обертається на погане.
— На погане?
Бірґіта зітхнула. Може, подумала, що розповіла цьому настирливому норвежцю занадто багато?
— Не знаю, як пояснити. У дорозі ми, напевно, щось втратили. Те, що раніше приймали як само собою зрозуміле. З часом ми перестали помічати, а потім забули одне одного. Просто попутники. Було добре. Адже і номер на двох знімати дешевше, і в наметі удвох ночувати спокійніше. Він знайшов собі в Нузі багату німкеню; а я поїхала далі, аби зайвий раз не нагадувати про себе. Наплювати на все. Коли він приїхав у Сідней, я сказала, що зустрічаюся з одним американцем, фанатом серфінгу. Не знаю, чи повірив він, може, і зрозумів, що я просто намагаюся поставити в наших стосунках крапку. У тому сіднейському мотелі ми пробували сваритися, але й це не врятувало наших стосунків. Я попросила його поїхати до Швеції і сказала, що приїду слідом.
— Мабуть, він уже і жданики поїв.
— Ми були разом шість років. Віриш, я навіть не пам’ятаю, як він виглядає.
— Вірю.
Бірґіта знову зітхнула.
— Не думала, що все так вийде. Я була певна, що ми одружимося, заведемо дітей і оселимося де-небудь у передмісті Мальме. І у нас буде дім із садком, і щоранку перед дверима лежатиме свіжа газета. А тепер — тепер я вже майже забула, як звучить його голос, або як добре нам було разом, або як… — Вона поглянула на Харрі. — Або як він з увічливості терпів моє базікання після кількох келихів вина.
Весь цей час Харрі посміхався. Пляшки вина йому вочевидь не вистачило, але Бірґіта це ніяк не прокоментувала.
— Я не з увічливості, я з цікавості, — сказав Харрі.
— Ну, тоді розкажи що-небудь про себе, крім того що ти працюєш в поліції.
Бірґіта нахилилась до нього, Харрі змусив себе не дивитися у викот її сукні. Але тепер він відчув легкий запах її парфумів і жадібно втягнув його носом. Стоп, стоп! Тримати себе в руках! Ця сволота у Карла Лаґерфельда і Крістіана Діора знають, як звести чоловіка з розуму.
Запах був чарівний!
— Значить, так, — почав Харрі. — У мене є старша сестра, мати померла кілька років тому, сам я живу в Осло — винаймаю в Теєні помешкання, ледве зводжу кінці з кінцями. Довгих романів у моєму житті не було, за винятком, мабуть, одного.
— Правда? І зараз у тебе теж нікого немає?
— Ну, не зовсім. Так, зо дві жінки, з якими я граю в якісь дурні і безглузді ігри. Іноді я телефоную їм, іноді вони — мені.
Бірґіта спохмурніла.
— Щось не так? — запитав Харрі.
— Не знаю, як я ставлюся до таких чоловіків. І жінок. У цьому я дещо старомодна.
— Але тепер усе це, звичайно, в минулому. — Харрі підніс угору келих.
— Не сказати, щоб мені сподобалися твої блискучі відповіді. — Вони чокнулися.
— Що ж ти насамперед цінуєш у чоловіках?
Прибравши позу мислителя, вона деякий час мовчки дивилася в порожнечу, перш ніж відповісти.
— Не знаю. Мабуть, легше буде сказати, що мені в чоловіках не подобається.
— То що ж? Окрім блискучих відповідей.
— Мені не подобається, коли мені влаштовують перевірки.
— Тебе це дуже ображає?
Бірґіта посміхнулася:
— Моя тобі порада, Казанова, — якщо хочеш зачарувати жінку, дай їй зрозуміти, що вона унікальна, що до неї у тебе особливе ставлення, не таке, як до всіх інших. Хлопцям, які чіпляють дівчат у барах, цього не зрозуміти. Та й розпусникам на кшталт тебе — теж.
Харрі розсміявся:
— Кажучи «зо дві», я мав на увазі таки «дві». А «зо дві» я сказав тому, що це звучить трохи інакше, начеб як… «три». Одну недавно покинув молодий чоловік, ну, за її словами. Останнього разу вона дякувала мені за те, що я такий… нештучний, а наші стосунки — такі… напевно, що ні до чого не змушують. Друга — це жінка, з якою я давно вже підтримую ненав'язливі стосунки, і вона наполягає, що позаяк почав їх я, то я ж зобов'язаний забезпечувати її якимсь мінімумом особистого життя, доки один з нас підшукає собі щось натомість. Стривай — а з чого це я виправдовуюсь? Я звичайний хлопець, і мухи не скривджу. Думаєш, я когось тут намагаюся зачарувати?