Гілея

Всю дорогу додому Данило тримав руку на рядні, в яке було загорнуте пальто, і думав про те, як появиться

він у клубі в своїй обнові і що скаже Яринка. Уже вдома Данило надивився на пальто досхочу. Разів шість приміряв його перед матір’ю, походжаючи по кімнаті. Явдошині очі світилися щастям.

— Хай тепер бачать, що й ми люди, — невідомо до кого зверталася мати. — Ото вдягни, сину, та йди...

— Ще ж тепло, — з жалем промовив Данило. — Хай уже, мамо, приморозки візьмуть.

Ходить по хаті в пальті Данило, і, як на зло, ніхто й порога не переступить, а так хочеться Явдосі, щоб сусіди побачили. Сукно аж лиснить, а смушок на комірі наче шовковий. А як же славно шиють в Ольвіополі! Плечі ж на ваті рівненькі, як під аршин строчені, поли довгі й гудзики блищать в два рядочки.

— Сховайте, мамо, — Данило роздягнувся і подав матері пальто.

— Я його, сину, надвір винесу, хай провітриться, — вирішила Явдоха з потаємною надією, що хтось побачить синову обнову.

— Виносьте, — розгадав материн задум Данило. — А я до Яринки сходжу.

— Іди, сину, — Явдоха всунула в кишеню Данилового піджака півлітру, взяла пальто і вийшла з хати.

— Добридень! — привітався Милентій Магур, проїжджаючи на своїй синій бідарці повз хату Прахів. Побачивши пляшку, що стирчала з Данилового піджака, Милентій зупинив коня. — Порушуєте, тітко Явдохо? Попереджаю.

— Та що ти, Милентію! — Явдоха ретельно розвішувала пальто на вірьовці, що була протягнула від причілка до хліва.

— Новеньке? — звернув увагу Милентій.

— Ще тепле, — відказала Явдоха.

— Може, зайдеш, Милентію? Щоб не розповзалося, — натякнув Данило, але Магур відмовився.

Уже за ворітьми Данило ще раз подивився на пальто, яке чорніло й сивіло між хатою і хлівом. Вірьовки не було видно, і здавалося, що воно летіло, розгойдане вітром, над землею.

Ще Данило бачив, як з городу, брикаючи, вибіг бичок і, наче вкопаний, зупинився перед чорним дивом...

...Одарка Павлівна привітно зустріла Данила:

— Заходь та почекай, ще не прийшла Яринка зі школи. А ти ж де це був, Даниле, уже два дні не приходив.

— У районі.

— По запасні частини їздив?

— Та ні, Одарко Павлівно, там пошив дещо, то до кравця їздив, — між іншим повідомив Данило.

— Що ж ти шиєш? — поцікавилася Одарка.

— Та пальто... Поки сукно дістав та сірого коміра...

— Ого! Мабуть, з тисячу дав?

— У дві з половиною не вберете, Одарко Павлівно...

— А куди ж тобі гроші дівати? — розсміялася Одарка. — Одинак у матері, та й заробляєш добре.

— Заробляю, — погодився Данило. — Ось хату нову хочу поставити.