Гілея

— Я вважаю, Романе Олексійовичу, — промовив чоловік у пенсне, — що рекомендації, розроблені Південною науково-дослідною станцією по залісенню дніпровських піщаних арен, дадуть позитивний ефект і ми зможемо ще цього року висадити перші тисячі саджанців кримської сосни в Степовому лісництві, яке ми відкрили в районі Овечого хутора.

— Запитання у членів бюро є? — звернувся до присутніх Мірошник. — Нема. Тоді послухаємо Івана Трифоновича Запорожного.

Іван підвівся з місця:

— Торфогніздовий метод посадки лісу, запропонований Семеном Петровичем Мартинюком, — сказав Іван, — дав на дослідних ділянках хороші результати. Це поки що єдиний ефективний метод, і ми приймаємо його в своєму лісництві. Саджанці ми вже одержали, але нас затримує Дніпровське пароплавство: торфу мало і часу мало — скоро може замерзнути річка, і ми зірвемо план посадки лісу.

— З пароплавством ми домовилися, Іване Трифоновичу, — відповів Мірошник, — нам виділили ще вісім барж для перевезення торфу. І доставити його на Овечий хутір ми вам допоможемо. Машин у нас дуже мало, доведеться на возах... Але майте на увазі, що до зими ви повинні посадити не менше ста двадцяти гектарів лісу. Не менше.

— Але, Романе Олексійовичу, — сказав Іван, — у мене людей нема. Ми й так працюємо по чотирнадцять годин.

— Відрядимо вам на тиждень комсомольців, — пообіцяв Мірошник.

— І взагалі я просив би вас, Романе Олексійовичу, надіслати людей на постійну роботу, хоча б кількох.

— Скільки у вас комуністів на Овечому? — запитав голова райвиконкому Колишев.

— Один, — замість Івана відповів Мірошник. — Щось придумаємо, Іване Трифоновичу... Нема людей... Гуртожиток скоро закінчите?

— Будівельники обіцяють до кінця місяця, але то обіцянки, — махнув рукою Запорожний. — Теж людей не вистачає, а нам хоча б кілька кімнат, бо жити ніде.

— Подумаємо, — Мірошник записав щось собі в блокнот, — але на багато не розраховуйте. Дякую всім учасникам наради, а вам особливо, Семене Петровичу. — Мірошник потиснув руку Мартинюку. — І прошу вас побувати в інших новостворених лісництвах, бо час не ЖДЕ, а якщо не виконаємо плану, то по голівці нас не погладять. Обком партії вимагає доповідати щодня про посадку лісу.

Мірошник затримав Запорожного:

— Ти чим добирався з Овечого, Іване?

— До Дніпра машиною, саме торф привезли на Овечий, а далі пішки, — відповів Іван.

— А назад же як?

— На своїх, Романе Олексійовичу. У чабанів переночую, а завтра буду на хуторі.

— Треба тобі хоча б паршивеньку машину, — зітхнув Мірошник.

— Хоча б пару коней, — промовив Іван.

— Ходімо, — Мірошник сховав папери у шухляду, — Щось перекусимо, і я тебе хоч до Семидолів підвезу.

—Спасибі.

Мірошник з Іваном зайшли у кімнату, відгороджену фанерою від великого залу чайної. Сам кухар приніс дві миски кулешу з червоними шкварками.