Українське письменство

Взагалі, в ритмічному відношенні вірш Котляревського багатий і різноманітний. Позичивши у росіян їх чотиристоповий ямб, він одразу дорівнявся їм технічною досконалістю свого ямбу і своєї «децими». В «Енеїді» можна вказати цілу низку прекрасно збудованих, бездоганних щодо ритму строф. Такі в III пісні строфи 79, 80, 82, в IV — 101, 114 («Гуде в Латії дзвін віщовий»), 118 («Були златії дні Астреї»), 122 («Не хмара сонце заступила»). Трохи гірше стоїть з евфонією: в «Енеїді» не виїмок зустріти сполучення звуків, які з великим трудом надаються до вимови («К чортам і щоб і дух не пах», І, 2, або «Як галич в время непогодне» IV, 28).

Мова «Енеїди», так само як і вірш її, були для свого часу величезної ваги придбанням. Давніші письменники, що послугувалися народною мовою в інтермедіях та побутового змісту віршах, брали цю мову в її північноукраїнських діалектичних формах. Звідси у Кониського, Довгалевського і в інших авторів такі форми як «плуд» зам. «плід», «віт» (війт) і «вуйт», «дуйдуть» зам. «дійдуть», «орюм» і «сіюм» зам. «оремо» і «сіємо», «кажють» зам. «кажуть», «пойшол» зам. «пішов» і т. п. У Котляревського українську мову ми чуємо в її центральній, полтавсько-київській говірці, яка з того часу і входить у літературний ужиток. Остаточно утвердив її, як основу літературної мови, Шевченко.

Українська народна мова у давніших авторів не визначалася чистотою словника. В ній повно було польських, слов’янських і навіть латинських слів. Лексичний матеріал Котляревського далеко чистіший, хоч і в нього трапляється досить старослов’янських, польських («цера», «прасунок», «ізвомпити») і особливо російських елементів («храбрий», «хвастун», «ісполін», «гонить ахінеї», «судеб по волі» etc.). Але не в чистоті справа, — найбільша заслуга мови Котляревського — це надзвичайне багатство її словника. «Енеїда» зафіксувала і донесла до нас силу прекрасних архаїзмів, провінціалізмів, технічних виразів. Котляревський знав ціну своїм скарбам і любив їх показувати. Осипов у своїй «Вывороченной наизнанку Энейде» часто пишається багатством своєї мови, пересипається синонімами, кохається в епітетах (порівн. характеристики Лавінії його і Котляревського на стор. 42—43). Але Котляревський ніде не хоче поступитися йому місцем. От характеристика його Дідони: