Павлiк Морозов

Ходім, ушаста блядь, за цими мудаками! Вони шукають те, чого нема, Шоб довести, шо його не існує. Так часто містики, доведені до краю Шуканням чорта, думають, Що раз його нема, то й нема і бога. А після цього сруть у алтарі І в дароносицю. Аж тут приходить чорт У синіх галіфе, і саме час задуматись, Шо раз він появивсь, то і бог десь рядом ходить. Люди, люди, ці дурні казли!.. Як остопиздили мені містичні бляді, Обвішані восточною хуйнею, Шо перед тим, як взяти хуя в рота, Повинна привести себе у резонанс З ефіром світовим. Кістляві атеїстки, Шо лекції читають кугутам про Марс І іншу поїбєнь, а кугути Їбуть їх довгими сумними вечорами Десь під коморою, а та тіки сопить, А крикнути стісняється, падлюка, Бо з города приїхала в костюмі І дулю накрутила в голові, Совсем не в кайф їбать таку колоду Бєзчувствєнну! Та і клікуши тоже хороши — Стоять на цвинтарі, простягши загрібайла, А як не даш їм грошей, то січас обматюкають І плюнуть на пальто, шо і хімчистка Потім не почистить! Куди не кину оком стомленим — Кругом хуйня. Заябують мене питання сучі: Шо лучше – бездуховність, розпатлана самиця злоїбуча, Шо верхи на скаженім бугаї Шаленим чвалом мчить в пампасах предранкових У нікуда? Або духовність смирна, шо перстами, Покрученими від поліартріту, Показує нам, де дорога к храму? В храмі тім залізо ржаве лежить у різних позах І гнила картопля… О, блядський смисл життя, якщо ти єсть!..