Сад божественних пісень

Залиш, о дух мiй, скоро всi землянiї мiста! Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята, Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт, Країна де вабна, де неприступний є свiт. Залиш печалi свiту и марнотнiсть мирських дiянь! Щоб в небо возлетiти, хоч на хвилю чистий стань! Де Господь Яковий [3] є, де невечiрня зоря, Ангелiв рiд встає - вид його священний зрять. Це сiлоамськi води! [4] 3 очей полуду омий, Тут тiло змить нагода - до небес лети мерщiй! Бо серцем хто брудний, не може Бога уздрiть И до мiсць отих земний не здолає долетiтъ. А душу лиш тiлесним не можна задовольнить, Вона лише небесним смуток хоче наситить, Як в море рiчка мчить, так сталь до магнiту пливе, До гip вогонь тремтить, так дух до Бога зiр рве. Кинь свiт цей злотворний. Вiн завжди є темний ад. Хай летить геть ворог чорний, в горнiй пiдiймися град. Хоч по землi йдеш ти, поселись на небесах, Павло так вчить святий [5] тебе в чистих словесах. Спiши на вiчну радiсть, крильми розуму вдягнись, Ти там обновиш радicть, як орел, пiдеш у вись. О триблаженна стать! А найбiльше словеса! Їх-бо в розум може взять, хто побув у небесах.