Сад божественних пісень

Боїтъся народ зiйти гнить у гроб I впасти в жереб нещасний, В якому вогонь незгасний. А смерть є свята, зло певне стопта, Зведе навiть вiйни в спокiй. О смерть ця свята! Коли совiсть в тебе чиста, не страшний Перун огнистий, нi! Пекла вогнем вiн не палить, А має життя райське, хвалить. Грiхи смерть народять - живу смерть наводять, Iз смертi - ад; тлить душу глад. О люта смерть та! Блажен, о блажен, хто з перших пелен Себе присвятив Христовi, День-нiч в його мислить словi, Взяв iгo благеє, ярмо взяв легкеє, До того звик, до цього навик - Це жереб святий! Солодке це взнавши, впасти не зможеш в мирське й пропасти, нi! В гopi й бiдi не скучить, Hi меч, нi вогонь не розлучить - Все сладiсть розводить, на серце не сходить, Хiба тому, знати кому Скус далось дорогий. Життя ти, - Христе, за мене вмер теж! Мав початки дати швидко Лiт моїх, а дав послiдки, Зiтри серця твердiсть, вогню пали щедрicть; На смерть марнотi i злому в життi Живу тобi, мiй свiт! Коли ж вiд грiхiв воскресну, вдягну я плоть небесну, Ти в менi - в тобi вселюся I солодкого нап'юся, 3 тобою в бесiдi, з тобою в совiтi, Сонце зайде, сонце зiйде - Це вiк злотих лiт!