Пригоди тричі славного розбійника Пинті
- Автор: Гаврош Олександр
- Язык: украинский
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди тричі славного розбійника Пинті». Краткое содержание книги:
Пинтя був таким відомим, що указ про його арешт видав сам австрійський імператор, а грошова винагорода була визначена у 500 дукатів — велетенську на той час суму.
Коли ватага Штаті приєдналася до проти-австрійського повстання мукачівського князя Ференца Ракоці II, той сприйняв це з великим захопленням, називаючи розбійницького отамана “славним”. Пинтя та його “чорні хлопці” здебільшого діяли на теренах Закарпаття та Прикарпаття.
А в 1703 році вони навіть завоювали місто Косів на Івано-Франківщині.
“Пригоди тричі славного розбійника Штаті” — перша українська повість про цю легендарну постать нашої історії. В її основу лягли народні перекази про опришків. Де в ній правда, а де — ні, відгадайте самі.
А як знайдете в цій повісті химерні та незнайомі слова — то не минайте їх, а зазирніть до словничка в кінці книжки і з’ясуйте, що вони значать. Так розмовляли опришки.
— Нанашко, не можна сироту бити! Будете гріх мати! — верещить він як недорізаний на всю долину.
— То ти так мені помагаєш? — лається Зубаня. — Так віддячуєш за мою доброту?
Ця історія повторюється щодня на різні лади. Якщо нанашка благає його чогось не чіпати, то він обов’язково туди залізе з головою, а якщо попросить щось зробити, то ані пальцем не кивне. Не дитина, а кара Божа!
Але якось воно було. І дні бігли за днями, місяці за місяцями, а там і рочки приспіли. Уже Пинтя й парубійком став. Нівроку на харчах нанашки відгодувався. Буде з нього хлоп на ціле село.
Якось прийшли в гості до Зубані дві її подружки з третього села — Глуханя і Сліпаня. Такі самі відьми-босоркані, як і вона. Тільки що зуби менші.
Замкнулися звечора в коморі та щось собі роблять, шепочуться тихо.
А Пинтя — не в тім’я битий, та ще й до всього цікавий — і собі хоче знати про відьмацьку раду.
Заліз на стріху, а звідти — на горище, відкрив ляду та й дивиться згори, що в коморі діється. Бачить: сидять три ворожки, щось у долівці[12] копають. Вирили ямку і схилилися над нею.
Пинтя аж голову вистромив, аби ліпше роздивитися.
— Тихо! — каже Глуханя. — Щось нагорі скрипнуло!
— Тобі все щось дурне чується! — відказує Сліпаня. — Вуха треба мити!
— Не бурчи! — штовхнула її кулаком Глуханя. — Ліпше зернятка точно кидай у ямку!
— Ану цитьте, баби дурні! — зашипіла на них Зубаня. — А то мені дітвака збудите. Тоді нам життя не буде! Ви ще не знаєте мого хрещеника. Ой, морило би його, морило!
На такі слова Пинтя гордо заусміхався.
— Раз! Два! Три! — проказали босоркані разом і почали загрібати ямку.
— Кожній — по одній, — подивилася на своїх подруг Зубаня. — Ти три кинула? — запитала вона грізно Сліпаню.
— Не мели дурниць! — огризнулась та. — Ти ж знаєш, що я бачу, як орел!
— Я питаю тебе, Сліпаню, не чи ти добре бачиш, а чи вмієш рахувати до трьох?
Тут зареготала Глуханя.
Зі злості Сліпаня вхопила з печі горщик та й — трісь! — куму по голові.
Та від несподіванки аж рота відкрила.
— Тихо будь! — знайшла виправдання Сліпаня. — Дітвака збудиш!
“Ну й бабиська!” — ошелешено дивився на все це згори Пинтя.
— Добре, дівки! — скомандувала Зубаня. Вона, видно, була в них за старшу. — А тепер пропустимо чарочку сливовички. А потім собі файно[13] закуримо: я такої травиці вчора нарвала!..
Пинтя тільки головою хитав від побаченого. Бабці собі добряче випили, задиміли і… задрімали.
А з ямочки тим часом почало пробиватися зілля. Три квіточки росли просто на очах. Були вони наче звичайні ромашки.
І тут легінь зрозумів, чому їх три.
— От, кляті босоркані! Для себе зготували, а про дитину й забули! Теж мені нанашка! — розгнівався він та й став гадати, що вони з тим зіллям будуть робити.
— Вставайте, дівки! — розплющила раптом око Зубаня. — Діло поспіло!
Глуханя і Сліпаня як на команду підняли голови. Далі вони втрьох зігнулися над квіточками і почали щось жебоніти.
Пинтя так вихилився з горища, аби хоч щось розчути, що мало звідти не вивалився.
— То, кажеш, сестрице, воно придасть сили? — звернулася Глуханя до Зубані.
— Будеш себе чути, як одданиця[14]! Ліпше, як у сімнадцять рочків! — запевнила та.
— То й любощів захочеться? — почухала бородавку на носі Сліпаня.
— Голодній кумі одно на умі! — сплюнула ґаздиня. — За любощі не знаю, але сила в тілі буде — дай Боже! Гори можна звернути!
Аж тут заспівав сусідський півень.
— Поспішіть, дівчата! Вже півень піє, - приклала руку до вуха Глуханя.
— Глухий як не почує, то вигадає! — невдоволено буркнула Сліпаня.
— Та цитьте, бісове поріддя! — махнула кулаком перед їхніми носами Зубаня. — Будемо зілля варити!
Але було вже запізно. Бо Пинтя так вихилився з горища, що втратив рівновагу і з криками, стогонами та прокльонами покотився звідти по драбині аж під ноги заціпенілим босорканям.
— Ґвалт! Рятуйте! Злодії! Нечиста сила! — заверещали не своїм голосом бабці. Пинтя тим часом скористався збентеженням та метушнею і, вхопивши три відьмацькі квітки у жменю, прожогом кинувся з комори.
— Грабують! — в один голос заверещали ворожки, побачивши, що зілля поцупили в них прямо з-під носа.
— За ним! — скомандувала Зубаня.
— Кумонько, хапай віник! — крикнула Сліпаня. — Ми сього злодійчука скоро на мітлі доженемо!
— На біду, так учора нею тріпала сього нечестивця, що держак зламався.
— Ой горе-горе! Утече голодранець! А з ним — і моя силонька! — заломлювала руки Глуханя.
Уже сіріло — помалу займалася Божа днина. Сусідський півень був вельми подивований незвичною картиною: городами на гору біг босий Пинтя, тримаючи в руці три ромашки, а за ним на порядній відстані одна від одної мчали три бабці. “То, певно, якісь кінні перегони без коней, — крутив оком півень. — Шкода, що так рано, а то би й мої дурні кури щось розумне побачили”.
Та переможець уже визначився. Чим вище легінчук підіймався, тим більше босоркані від нього відставали. Нарешті вони зупинилися, махаючи йому вслід кулаками, важко дихаючи і вигукуючи лайки, яких наші гори ще не чули.
Пинтя зупинився аж під лісом. Усе тіло його боліло. І від падіння з горища, коли перерахував ребрами східці на драбині, і від нестримного бігу. Упав він на траву та й задумався, що далі робити. Як у світі жити сироті убогому?
“І чого я такий дурний? — міркував Пинтя. — Справді, якийсь виродок, а не дитина! Най би собі бабці силу дістали! Мені що — шкода? А я би собі щось інакше придумав!” Далі глипнув на квітки, які від таких пригод трохи прим’ялися. “Ба ні! — обережно засунув їх за пазуху. — Цікаво, що ж за силу дає оте чортове зілля?” — широко позіхнув, заклав руки за голоту та й вирішив трохи спочити.
Через хвильку Пинтя спав, аж носом висвистував.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Та й будемо, товаришу, гуляти, гуляти,
Хліб із торби витягати, на камені спати.
Збудили Пинтю вівці. Було далеко пополудні, і сонце вже припікало.
Одне ягня скубло траву мало що не на ньому.
— Йди геть, дурне! — відмахнувся легінь від мокрої овечої морди.
— О, та ти живий, хлопику! — гукнув Пинті вівчар, який сперся неподалік двома руками об пастушу палицю. То був Янко Причмелений, якого в селі вважали дурником. Бо мав уже років тридцять, а дівчат десятою дорогою обминав.
— А чого б се я мав умирати? — нахмурився Пинтя, згадуючи нічну пригоду.
— Бо спиш як убитий! — усміхнувся довготелесий і худий як тичка Янко. — Так і життя проспиш, неборачку! Ходи, я вже юшку зварив. Посьорбаємо удвох.
На галявині посеред ліщини справді вже димів на вогні казанок. Янко був диваком. Більше тримався хащі, як села. Людей сторонився. Казали, що і спить тут, у лісі.
“А може, і сей — нечестивий?” — пильно роздивлявся Пинтя вівчаря, доки той розкладав хустину з пастушим харчем.
— Ану глянь, хлопику, що там з юшкою? — попросив Янко, краючи кукурудзяну хлібину.
Пинтя підійшов до киплячого кітлика і раптом, швидко витягнувши з-за пазухи уже геть зів’ялі квітки, кинув їх до окропу.
— Ну що там? — нетерпляче гукнув Янко. — Неси казанок!
— Най ще трохи покипить, — Пинтя стояв над вогнем як зачарований.
Коли юшка трохи вистигла і її вже можна було споживати, серце Григора аж стрепенулося від страху.
Дерев’яною ложкою Янка вони сьорбали її по черзі.
— Ой добра страва! — нахвалював юшку пастух. — Що то значить — зварена в лісі! Тут і смакує ліпше!
Але більше десяти ложок він не осилив. Певно, їдець із нього був кепський, тому й худий був як жердина.
— Янку, їж! — напосідав на нього Пинтя. — Будеш сильним як дуб!
12
Долівка — глиняна підлога
13
Файно — добре
14
Одданиця — дівчина на виданні