Пригоди тричі славного розбійника Пинті

“Та-ак, на чому я зупинився?.. — продовжував він свої ранкові розмірковування. — Ага, барани… Вівця — це наша священна тварина, як для індусів корова. Вівця — це символ…” Він пролупив очі, щоб знову глянути на герб.

Але що це? До панського двору непомітно забіг кучерявий підліток. І тут же замішався в юрбі дворових слуг.

— От лайдак! — від обурення Бебекалові навіть сперло дихання. — Гайдуки! — гаркнув він не своїм голосом. — Ану, хапайте кухарчука Івася!

Сторожові кинулися по подвір’ю і вхопили підлітка, який щойно прибіг. Той пручався, репетував і плакав.

— Ти диви, що ці хлопи витворяють! — не тямив себе від люті Бебекало. — Вже скоро вечір, а воно тільки на роботу тягнеться! Ану, всипте йому…

Тут погляд Бебекала впав на чашку, з якої парувала запашна чорна кава.

— Гм… — посміхнувся він, — А дайте йому напитися чорної кави! Але… хлопської!

Він підкликав до себе старшого гайдука і щось йому зашепотів на вухо, посміхаючись на весь рот.

Той здивовано знизав плечима і вибіг виконувати наказ. Хлопчина, не очікуючи нічого доброго від пана, розмазував сльози по обличчю, розповідаючи, що мати занедужала, а він мусить годувати молодших братів і сестричку.

Нарешті гайдуки витягли посеред подвір’я бочку, по вінця наповнену гноївкою.

— А тепер напоїть сього лайдака “чорного кавою”! — наказав Бебекало, зручніше вмощуючись у кріслі, аби не пропустити жодної деталі.

Івася схопили за ноги і під несамовитий крик занурили у гноївку. Він витикав голову, аби дихати, але його знову і знову впихали в бочку, поки він таки не наковтався темної смердючої рідини. З усіх свідків цієї сцени весело реготав лише Бебекало. Решта дворових сумно споглядали на знущання над кухарчуком.

— Думаю, з нього вистачить! — плеснув у долоні його милість. Івасеві було так зле, що він не міг стояти на ногах, і його попід руки відвели з подвір’я.

— За роботу, мої кохані! — голосно крикнув Бебекало, і всі відразу заметушилися. — Ви бачите, який у вас справедливий пан! Карає тільки винних!

Через мить подвір’я спорожніло, і його милість знову міг зануритися в роздуми про баранів. Але щойно він смачно затягнувся зі своєї довгої люльки, тримаючи її мало не при коліні, яку дверях щось загупало і до покою ввірвався задиханий економ.

— Що стряслося, Шикароше?! — здивовано глипнув Бебекало на управителя. — Що за дурні манери?

— Ваша милосте, вибачте за вторгнення. Але справа того вимагає! — очі Шикароша після Пинтьових ударів дивилися в різні боки. І Бебекало ніяк не міг второпати, з котрим із них він має спілкуватися.

— Ну, що там? — він скривив невдоволену міну і сьорбнув кави.

— Зникла отара овець, яку пас Іван Качулка, — схилив голову економ.

— Так всипте йому двадцять п’ять, хай зізнається, куди ц дів! — Бебекало встав і заходив по кімнаті, склавши руки за спину: — Невже я маю вчити вас, Шикароше, таких дрібниць! Це ж очевидне!

— Та річ у тім, що й Іван Качулка зник! — важко ковтнув слину економ.

— Як це — зник? — зупинився Бебекало.

— Жодних слідів не виявили. Окрім одного.

— І що це? — Бебекало знову сів.

— Напис на пеньку.

— Який, до дідька, напис? Не тягніть, Шикароше! Бо я й так лютий як бик!

— На пеньку біля вівчарської колиби ножем вирізано: “Тут був Пинтя”.

— І що? — ніяк не міг второпати його милість. — А якби там було написано: “Тут був Бебекало”? Що се має означати?

— А се значить, ваша милосте, що у нас знову завелися розбійники.

— Що?! — Бебекало підскочив так, що мало не перевернув на себе тацю з кавою. — . Які, в біса, розбійники?! Я їм дам розбійників! Бидло смердюче! — махав він кулаком невідомо кому.

Далі призадумався і тихо проказав:

— То виходить, у мене вкрали сорок три вівці?

— Так, ваша милосте, — якомога нижче схилив голову Шикарош.

— Ох! — важко зітхнувши, Бебекало впав у крісло. — Єво! — крикнув він. — Умираю! Без ножа ріжуть! Негайно неси мої ліки!

На цей крик із задніх дверей висунулася голова в чепчику довгов’язої господині, яка принесла чоловікові не лише половину статку, а й пляшечку густої чорної рідини.

— Адаме, серденько моє! Не напружуй себе роботою! Ти ж знаєш, що тобі не можна. Пинтя — круглий сирота. Але годувався у нанашки.

— Чудово! Киньте її до темниці. Я думаю, вона нам багато чого цікавого розповість.

— Слухаюсь, ваша милосте.

— І подвойте охорону всіх маєтностей. Залучіть до сього і хлопів, хай їм грець! Хто буде протестувати, нещадно карати різками!

Шикарош, подзвонюючи шпорами, вибіг виконувати наказ. А Бебекало взяв сухе тістечко, але, задумавшись, так і не доніс його до рота, розтрощивши в своєму кулачищі.