Загублена історія втраченої держави

10) «Права, по которым судится малороссийский народ»;

11) «козацьке право» («вищою точкою» якого деякі дослідники називають «Конституцію» П. Орлика);

12) Магдебурзьке право;

13) Австро-угорське законодавство;

14) Законодавство УНР;

15) Законодавство Української Держави (далі – УД);

16) Законодавство ЗУНР;

17) Законодавство «об’єднаної УНР» (доби Трудового Конгресу Народів України);

18) Законодавство УНР після розвалу «об’єднаної УНР», доби 1917—1920 рр.;

19) Законодавство Речі Посполитої (далі – РП);

20) Законодавство Чехословаччини;

21) Законодавство Угорщини;

22) Законодавство Румунії;

23) радянське (до 1921 р.);

24) «галаха» (правовий комплекс, який регулював життя юдейської громади);

25) шаріат (правовий комплекс, який регулював життя мусульманської громади).

Ці та інші правові традиції та законодавчі комплекси тією чи іншою мірою вплинули і на долю державних утворень, в яких вони діяли, і на формування правлячих у них еліт, і на формування правосвідомості населення, мали різні наслідки і для перших, і для других, і для третіх. В залежності від часу та місця виникнення та/або походження вони по-різному відповідали на фундаментальне, системоутворююче питання: хто є носієм права і, отже, може встановлювати правила, загальнообов’язкові для виконання соціальної поведінки, та запроваджувати санкції за їх невиконання? В залежності від часу та місця походження відповіді формулювалися такі:

1) Бог;

2) «помазаний» Ним володар;

3) окремий авторитетний індивід, який спирається на оружну силу, або харизму переконання, або на їх комбінацію;

4) народ, тобто всі люди, які проживають на даній (історичній, географічній) території;

5) нація, тобто ті люди, які довше за інших проживають на даній території;

6) соціальна верства, яка має видимі переваги над усіма іншими групами, які проживають на даній території;

7) сім’я, яка делегує це право найстаршому чоловікові;

8) інше.

Як зауважує світовий авторитет Ф. Фукуяма, в юдео-християнській традиції, особливо в її протестантській формі, Бог сприймається як всесильний законодавець, чиє слово є понад будь-яким суспільним законом. «Зобов’язання перед Богом, – зауважує Ф. Фукуяма, – переважує зобов’язання перед будь-якою поставленою вище особою, чи то рідним батьком, чи то володарем… Божий закон, таким чином, є загальним мірилом будь-якої людської законотворчості».[3]

Така дефініція адекватно характеризує, зокрема, стан речей, який упродовж тисячі років мав місце на значній території сучасної України. Крім принципу «Божественного права» (або права, яке походить з Божого Одкровення) тут в різні часи діяли та суттєво впливали на стан речей принципи:

– історичного права;

– династійного права;