Загублена історія втраченої держави
- Автор: Яневський Данило Борисович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-4733-5
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Загублена історія втраченої держави». Краткое содержание книги:
Поділля
Особливості розвитку цього регіону знаходимо у дисертаційному дослідженні А. Скрипник. На території окупованих Брацлавського та Подільського воєводств були утворені відповідно Брацлавська губернія та Кам янецька область. Процеси становлення адміністративних формацій на цих землях «супроводжувалися певним нівелюванням національних особливостей під демагогічними гаслами єдності походження і спільної релігійної приналежності з українцями та намаганням залучення місцевої польської шляхти до кола російського дворянства». Одночасно «заміна владних структур Речі Посполитої та поширення російської державності у краї із самого початку забезпечувалися винятково адміністративними заходами», а «запровадження загальноросійських форм місцевого державного управління на новоприєднаних територіях з самого початку показало їх певну недосконалість та невідповідність місцевим умовам». Наслідок національної та інших форм уніфікації був таким: «соціально-економічні та політичні особливості Поділля», по-перше, «не дозволили створити повноцінну систему управління за загальноросійським зразком», а по-друге, «попри всі зусилля місцевої імперської бюрократії, вона сама опинилася під впливом шляхти». Ситуація для місцевого населення різко погіршилася після повстання 1830—1831 рр.: «самодержавство взяло курс на цілеспрямовану асиміляцію Поділля. Край управлявся на підставі «положєння» 1775 р. та затверджених штатних розписів у «Своде законов Российской Империи». З «початком другої половини XIX ст. зовнішні та внутрішньополітичні чинники підвищили соціально-економічну напругу в краї. Головними причинами були сподівання польської шляхти на відновлення національної держави (тобто РП. – Д.Я.) і підготовка до скасування кріпацтва», а під час збройних заворушень 1905—1907 рр. «зберегти загальний контроль над ситуацією та врятувати від знищення місцевий державний апарат Російської імперії вдалося тільки за допомогою силових заходів.[15]
Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії
Владу на території цих новоросійських, а не окупованих внаслідок розділу РП землях (підкреслено нами. – Д.Я.) «до другої половини XIX ст. здійснював окремий генерал-губернатор, а коли інституція генерал-губернаторства була ліквідована, запроваджено губерніальний устрій (Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії, які були прирівняні до «внутрішніх губерній» Росії)». Однак і тут, навіть на цих землях, які ніколи не знали польських та литовських впливів у тому обсязі, як це було на Правобережжі сучасної України, «імперська політика, спрямована на інтеграцію регіону до корінної російської території», провалилася, «у цілому інтеграційні заходи імперського уряду на Півдні зазнали краху». 1917 року «на відміну від Російської революції, основною метою якої була зміна політичного режиму, Українська революція була покликана створити державу для народу, який перебував у стадії перетворення на модерну націю»; «…більшість жителів великих міст регіону не підтримали політичну програму Центральної Ради; зберігся соціокультурний розкол між містом і селом».[16]
Якщо говорити сухою мовою цифр, а саме цей підхід запропонував В. Гвоздик, то слід узяти до уваги, що «на території Катеринославської, Таврійської та Херсонської губерній проживало 7 млн людності, тобто четверта частина «підросійської» України, при цьому 5,5 млн становили сільське населення. Національний розподіл був таким: 71% —українці, 13% – росіяни, решта – німці, молдавани, євреї, болгари, греки. У містах національний склад був іншим: від 66% росіян у Миколаєві, до 25% – в Олександрівську». Висновок: «звідси стає зрозумілим упереджене, а інколи – вороже ставлення більшості мешканців південноукраїнських міст до питань українського державотворення»; «соціальна напруга тут була значно меншою, ніж в інших регіонах Російської держави»; «тут дуже тісно і своєрідно переплелися соціальний та національний чинники революції; жоден з них не був одназначно домінуючим».[17]
15
Скрипник А.Ю. Діяльність адміністративних установ Подільської губернії (1793—1914 рр.). – Автореф. дис… канд. іст. наук. – Київ, 2007. – 20 с – С. 10, 12, 15.
16
Турченко Г.Ф. Південна Україна в контексті формування модерної української нації (XIX – початок 20-х рр. XX ст.). – Автореф. дис… д-ра іст. наук. – Дніпропетровськ, 2006. – 39 с – С. 15, 17, 19.
17
Гвоздик В.С. Південь України в революції 1917 – початку 1918 років: Дис… канд. іст. наук: Запорізький держ. ун-т. – Запоріжжя, 2002. – 19 с. – С. 10, 11, 15.