У нетрях темнолісу
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: Twig Saga #1
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 966-692-259-2
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «У нетрях темнолісу». Краткое содержание книги:
Про неймовірні пригоди Живчика у нетрях Темнолісу і йдеться у першій книжці «Легенд Світокраю».
Ілюстрації Кріса Рідела
Переклад з англійської Анатолія Сагана
У центрі Нижнього Міста увагу привертає величезне металеве кільце, від якого тягнеться вгору довгий важенний ланцюг — коли туго напнутий, а коли й провислий. Інший його кінець утримує величезну плавучу твердиню.
Як і всі летючі скелі Світокраю, ця велетенська брила злинула вгору з Каменесаду: випнулась із землі й росла собі, потім її знизу виперли на земну поверхню інші новонароджені брили, а вона й далі не переставала рости. Ланцюг до скелі прикували тоді, коли вона зробилася такою великою та легкою, що ось-ось мала знятися в небо. На твердині збудували величне місто Санктафракс.
Санктафракс, місто з високими стрункими вежами, сполученими між собою віадуками та доріжками, — є осереддям ученості. Він населений ученими, алхіміками, спудеями, а його будівлі — це бібліотеки, лабораторії, лекційні зали, харчевні та гуртожитки. Студійовані тут предмети настільки ж незрозумілі, наскільки ревниво їх стережуть, і всупереч очевидному духу старомодного книжного доброчинства, Санктафракс аж кипить залаштунковими протистояннями, змовами та шпигунством, запеклою міжпартійною боротьбою.
Темноліс, Крайземля, Присмерковий ліс, Багнище та Каменесад… Нижнє Місто і Санктафракс… Крайріка… Назви на мапі…
Та за кожною з цих назв — тисячі історій — історій, записаних колись на давніх скрижалях, історій, які поколіннями передавалися з вуст у вуста, історій, що їх розповідають і сьогодні.
Те, що ти зараз прочитаєш, — лиш одна з них.
Розділ перший
Хижа деревохватів
Живчик сидів на долівці біля маминих колін, зануривши пальці ніг у густе хутро тілдерової шкури. У хижі стояв холод і гуляли протяги. Живчик нагнувся і відчинив дверцята грубки.
— Я хочу розповісти тобі історію твого імені, — озвалася мати.
— Але ж я, матусю, її вже чув, — заперечив Живчик. Спелда зітхнула. Живчик відчув на своїй шиї її теплий подих, відчув запах квашеного крайдорожника, який вона їла на обід. Хлопець скривився. Як і багато інших страв, що їх полюбляли лісові тролі, Живчик терпіти не міг крайдорожника, а надто квашеного. Він був слизькуватий на вигляд і тхнув тухлими яйцями.
— Цього разу історія буде трохи іншою, — почув він материні слова. — Сьогодні я розповім її до кінця.
Живчик насупився.
— Я гадав, що вже знаю кінець.
Спелда скуйовдила густу чорну синову чуприну. Як скоро він росте, подумала мати і змахнула сльозу з кінчика свого м’ясистого носа картоплиною.
— Історії можуть по-різному закінчуватися, — сумно проказала вона, задивившись на фіолетовий відблиск вогнища на високих Живчикових вилицях і загостреному підборідді. — Від самого свого народження, — почала вона, як починала завжди, — ти був не такий, як усі…
Живчик кивнув головою. Це було так боляче, так боляче — бути не таким, як усі, коли він підростав. Зараз йому було смішно думати про те, як дивувалися батьки, коли він з’явився: темноволосий, зеленоокий, із гладенькою шкірою і вже тоді незвично довгими, як на лісового троля, ногами. Він прикипів очима до вогню.
Світляк горів на всю силу. Куці грубі поліна, з гуркотом обвалюючись у печі, потопали в фіолетових вогненних омахах.
У лісових тролів був чималий вибір деревини, і кожен її вид мав якісь свої особливості. Наприклад, запашник при горінні ширив особливий аромат, і той, хто його вдихав, поринав у хвилі забуття, сповненого марень, а деревина сріблясто-бузкового сон-дерева співала, щойно полум’я торкалося її кори — то була дивна тоскна пісня, і не кожному вона припадала до смаку. І був ще дуб-кривавник, весь порослий нерозлучними з ним паразитами — колючими відростками, знаними як смоляна лоза.
Добути деревину кривавника було ризикованою справою. Будь-хто із лісових тролів, якщо він не знався на лісі, міг розпрощатися з життям, ставши здобиччю м’ясоїдного дерева — і дуб-кривавник, і смоляна лоза були найнебезпечнішими рослинами в цьому похмурому, страшному Темнолісі.
Безперечно, деревина дуба-кривавника давала багато тепла, не смерділа і не співала, зате репетувала при горінні так, що мало хто міг це витримати. Ні, світляк у лісових тролів був у найбільшій шані. Він добре горів, а його лілове полум’я заспокоювало.
Живчик позіхнув, і Спелда продовжувала свою розповідь. Її голос був високий, але гортанний, здавалося, щось булькотить у глибині її горла.